Ірина Калинець: «Шукайте ворога у власному серці...»

«Шістдисятниця» -  так просто називають її друзі, рідні та ідеологічні побратими. « Великий табір, а в ньому ще менший, а в меншому зовсім маленький. І вся країна в колючому дроті…». Спогади . Це не тільки примари минулого, в її очах й досі віддзеркалюється жорстока і, водночас, прекрасна дисидентська молодість.

Все це стосується відомої правозахисниці, мисткині, науковця, екс-дипутата Верховної Ради першого демократичного скликання Ірини Калинець. Сильна жінка, вольова та яскрава особистість, «гостра» на думку і слово. Кожен, хто мав можливість хоч раз поспілкуватись з нею не може не помітити  стійкого оптимізму, безкомпромісної позиції щодо відстоювання своїх моральних цінностей.

В інтерв’ю з JeyNews Ірина Калинець виклала особисті погляди на життя, історію, культуру , молодь…  Відверто і просто, без трагізму і депресивності, цинізму та нарікань. Цікавить? Тоді, читайте  далі…

Пані Ірино, вас часто називають просто « Шістдисятниця». Це один з титулів,  чи стан  душі?
Радше, період історії. Ви мене застали зненацька таким запитанням. В певній мірі стан душі. Я про це щойно подумала. Є певна ностальгія за тими роками, молодими нашими роками, за друзями. Справді, за тим періодом, коли мої однодумці були вільними…

Кажуть, що кожна епоха має свій колір: чорний або білий. Якого кольору шістдесяті роки минулого століття?
А що, кольори тільки білі або чорні? Якщо є біле, то існують відтінки. А який колір молодості? Мабуть, і червоний, і зелений.. Молодість -  це всі кольори! Вишивка без чорного не має свого підкреслення. Навіть, якщо відповідає усім кольорам чорнобривців, без темних  деталей не буде вартісною.

Дисидентство  - явище не тільки культурне, а й соціальне. Масові репресії, арешти, переслідування…Наскільки мені відомо, ви також випили чимало з чаші терпіння, були заслані в табір, зазнали переслідувань, утисків. Якби повернутись в часі, чи пішли б іншою дорогою?
Ні! Єдине, за чим жалкую - це те, що, в якійсь мірі, змарнувала час. Багато чого хотілось би зробити в той період.

Як саме змарнували?
А яким чином молоді люди марнують час? Можна було набагато інтенсивніше працювати. Це єдине, за чим жалую, а більше – ні за чим.

Чи пішли б на  компроміс з совістю заради спокою і блага родини?
Піти на таке, означало знищити себе самого і свою сім’ю. Я зовсім не заздрю тим сім’ям, які обирали позицію байдужості та відстороненості . Компроміс з совістю – служіння злу, сумна доля тих сімей.

А у вашому середовищі були перевертні?
Сьогодні словом «дисиденти» називають величезний загал людей, почести зовсім не причетних до правозахисного руху, тобто до тієї когорти, яка вважала, що «совєтське суспільство» незаконне. Тоді, будь-яка незгода ставала вагомою причиною для арешту. Ви можете собі уявити ситуацію, коли у всьому світі здійснюються важливі наукові відкриття, а в нас це вважається буржуазним. Були різні люди…

Займали сміливу позицію, не зважаючи ні на що. Звідки черпали силу для боротьби?
Не знаю, чи це було сміливо, і чи ми думали в той час, що робимо щось сміливе. Просто, не могли миритись з тим, що найвизначніші моменти історії, культури, релігії безжалісно перекручувались речниками комуністичної ідеології.

 Можна стверджувати, що боротьба ваших побратимів зазнала успіху чи поразки ?
 Дисидентство не мало за мету успіх або поразку. Нам часто говорили: « Що це, ви, вирішили владу взяти?» . Мета  була далеко не та..

Ваша діяльність позначалася політичною спрямованістю?
Не можу  однозначно відповісти. Ми говорили про політику,але були свідомими діячами. Всі вірили, що Україна  буде незалежною, тільки не знали коли саме.

Після важких випробувань повернулись до Львова у 80 – ті. Змінився спосіб  життя?
Знаєте, «важкі випробування» - якесь трафаретне питання. «Совєтський Союз»  всі називали Великою Зоною. Традиційний вислів того часу. У великій зоні є мала зона, а у малої є ще зовсім маленька зона. Суцільний карцер. Суспільний табір, обгороджений  колючим дротом, у якому  кожен отримує пайок у вигляді заробітної плати. Маленька платня без права заробити більше. Популярне прислів’я того часу: інициатива наказуєма!

Пані Ірино, ви пройшли довгий шлях становлення, від громадського діяча до політика і науковця. Чи вважаєте, що самі себе витворили?
А  що, складається таке враження? Чи це журналістів так вчать? Насправді, ми творимо себе в труді, доти, допоки маємо мету в житі.

В одному зі своїх інтерв’ю, ваш чоловік ігор Калинець висловив сподівання: «Може, покоління тих маленьких дітей, якщо ми зуміємо виховати їх повновартними, чесними, не роздвоєними, може, вони цю Україну  зроблять поряднішою, не примарною….» . Солідарні у цьому питанні?
Безсумніву, ми маємо велику силу. Українцям вдається все легко. Але, щоб, дійсно, досягнути успіху необхідно багато працювати. Але є ще глобальна проблема сучасності  - постмодернізм, який, фактично, знівелював людські цінності і поставив людину перед рядом проблемЧи розділяють сучасні  постмодерністи мистецтво від бізнесу?

Ви за фахом філолог, частково займаєтесь викладацькою діяльністю. Чи вміють студенти не тільки слухати, але й сприймати почуте, зрозуміти підтекст?
Так, є різні студенти. Є такі, яким нічого не потрібно. Проте у декотрих світяться очі. Я помітила, що саме такі студенти є активними в житті.

Чи вважаєте, що більшість молодих людей займають пасивну позицію в суспільстві?
Їм нічого не бракує. Вони дуже красиві, вони дуже енергійні, вони дуже дурні  і розумні! Така молодь у всьому світі. Але вони відрізняються від своїх батьків тим, що не хочуть бути такими ж безвідповідальними. І чим більше буде такої молоді, тим краще для нашої нації.

Розмову вела Романія Горбач, для JeyNews

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: