середа, 28 червня, 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30    
 Соціальна політика України на 2012 рік
 Український баскетбол об'єднався - офіційно
 Жінка і гроші: 10 типових помилок
Жінка і гроші - союз непростий...
Політика

Кавказьке Го...

09.08.2008
20:03
Кавказьке Го...

Існує така дуже цікава, китайська, стратегічна гра - Го. Її суть полягає в тім, щоб виграти у супротивника шляхом захоплення найбільшої території на дошці. Геополітичні фактори впливали  на всю історію людства - змушуючи його постійно грати в Го. Як говорив автор роботи "Глобальна стратегія" генерал ВВС Британії Кінгстон- Макклорі: "Які би політичні зміни не принесло з собою майбутнє, основні вимоги стратегії залишаться в силі. Можуть зникнути одні держави та з'явитись інші, але географічне середовище залишиться незмінним. Час і простір як і раніше будуть визначати стратегічні ідеї та засоби їхнього здійснення, будь де - на суші, на морі або в повітрі".

 

Ось чому, доки думками володіють ті або інші ідеологічні доктрини, країни й держави розвиваються за геополітичними законами. Із цього погляду, війна на Кавказі є не більш ніж продовженням столітньої боротьби між Росією й США. Класик американської геополітичної думки Хелфорд Джон Маккіндер ще в 1904 році сформулював ключове завдання зовнішньої політики США - той, хто контролює Східну Європу, той контролює Євразію, хто контролює Євразію, контролює світовий острів, хто контролює світовий острів, той контролює світ. Росія, котра виконує роль "хребта Євразії",  є ключовою країною континенту. Доти, поки хребет не буде зламаний, для американців завжди буде існувати "кошмар" континентальних союзів ( Росія-Німеччина, Росія-Китай, Росія-Китай- Німеччина).

 

Тому суть війни на Кавказі не в тім, що осетини воюють із Грузією, а в тім, що росіяни й американці сходяться в черговій сутичці, прописуючи чужою кров'ю "істини" нового світового порядку.

 

У цьому плані, якщо говорити мовою історичних аналогій, війна в Грузії за своїм значенням і наслідком схожий із громадянською війною в Іспанії 1936-1939 р. І той, і інший конфлікт носять "пристрелочный характер", будучи частиною більше широких стратегій.

 

Спробуємо зрозуміти, у чому полягають основні мотивації головних акторів конфлікту - США й Росії і які ризики це несе для України.

 

Слід зазначити, що перехід протистояння на Кавказі в гарячу фазу прямо зв'язаний як з наявністю об'єктивних геополітичних факторів, так і суб'єктивних причин, пов'язаних з тим, що і у Москві, і у Вашингтоні два угруповання борються за владу. Але, спеціально зафіксуємо увагу читачів, що це який би не був, але результат боротьби владних угруповань, їхнє подальше поводження детерміноване логікою геополітичних інтересів обох держав, що об'єктивно штовхає їх до конфлікту. Питання тільки у формі й часі цього конфлікту. Кавказька війна лише окремий випадок, що підтверджує загальну тенденцію, що здобуває усе більш яскраво виражені риси.

 

Давайте окремо розглянемо геополітичні й суб'єктивні фактори.

 

Зовнішні рамки конфлікту на Кавказі

 

США: Досягши піку своєї міці в 90-і роки минулого століття американці об'єктивно виявилися перед самим складним завданням будь-якої імперії - зберегти свою гегемонію як можна довше найменш витратним шляхом. По суті, Америка стала перед вибором, або продовжувати експансію, або приступити до реорганізації підконтрольного їм простору. Як правило, другий варіант означає початок заходу будь-якої імперії, тому що знаменує поворот переходу до стратегічної оборони своїх завоювань. Після терактів 11 вересня 2001 року американці пішли по першому шляху - розширюючи сфери свого впливу шляхом "превентивної оборони" або як її ще називають "війною  з тероризмом". Кампанії в Іраку й Афганістані ознаменували собою спробу  США зміцнитися в ключових районах Євразії.

 

У цьому контексті спроба американців зайняти кавказьку площадку варто невідривно розглядати крізь призму їхніх стратегічних інтересів на Ближньому й Середньому Сході.  Там ключова мета США - Іран, за який вона бореться з Росією й Китаєм. Останні блокують будь-які спроби силового тиску  Вашингтона на Іран, використовуючи для цього весь інструментарій у рамках ООН. Одержавши Іран США, не тільки взяли під свій контроль величезні вуглеводородні запаси цієї країни, але й зайняли стратегічно важливі позиції в "підчерев'ї" Росії, одночасно підсилюючи свої позиції в Центральній Азії. Вони також поліпшили б свої позиції в Афганістані, що є тиловим районом у відношенні до Китаю й прохідним коридором у Центральну Азію, а звідти знову ж в глибинку РФ. Крім того, Іран це 15% китайського імпорту нафти, а з огляду на зростаючі амбіції Китаю, він є головним реальним конкурентом США, мати такий інструмент впливу на Пекін  більш ніж важливо.

 

У цьому розкладі сил Кавказ відіграє найважливішу роль. Контроль над ним дозволяє займати диспетчерські позиції у відношенні Каспійське регіону з його величезними нафтовими запасами, впливати на трикутник Грузія-Вірменія-Азербайджан, через який можна впливати на Іран і Туреччину, впливати на   країни Східної Європи, у тому числі й Україну. І, безсумнівно, тримати руку на пульсі в північнокавказьких республіках Росії, які без сумнівів, у даний момент нарівні з Далеким Сходом, є її самою слабкою ланкою.

 

Незважаючи на агресивність, Росія в цьому контексті займає скоріше оборонні позиції. Хиткість позицій федералів у північнокавказьких республіках природно  обмежує  будь-які спроби розширити сфери впливу на Кавказі. Росія втратила контроль над Азербайджаном і Грузією, та і її позиції у Вірменії не такі вже й безперечні. От чому підтримка сепаратистів у Південній Осетії й Абхазії стала важливим елементом російської зовнішньої політики.  Через невизнані республіки Росія впливає  на Грузію, а втрата контролю над ними безпосередньо позначилася б уже на ситуації усередині самої Російської Федерації.

 

По суті, кавказька максима Росії звучить так - втрачаючи Південну Осетію, Москва напевно втрачала б Абхазію, а відхід з останньої,  напевно привів би до активізації різного роду сепаратистських рухів у республіках Північного Кавказу. Це, природно обмежує волю маневру Москви  в регіоні. Тому, після проголошення незалежності Косово, Росія одержала додаткові інструменти  легалізувати свій вплив у своїх кавказьких протекторатах. У свою чергу, такий сценарій не влаштовує США, які прагнуть будь-яким способом не допустити посилення конкурента в регіоні. Ці об'єктивні фактори прямо впливають на суб'єктивний вибір американської й російської еліт, відмовляючихся перед необхідністю кардинального зламування моделей розвитку країни.

 

В Америці на наших очах розвертається найбільша криза, хід якої буде визначальним чином впливати на всю міроекономіку  в середньостроковій перспективі. Вона зачіпає не тільки економіку,  але й практично всі сфери життя американського народу (докладніше дивіться "Глобальну суперкризу й ризики для України" ). Американська еліта шукає шляхи виходу зі складного положення і на сьогоднішній момент можна зафіксувати два головних підходи, які втілені в програмах двох кандидатів на пост президента США - Обами та Маккейна.

 

Обама, як ставленик Уолл- Стріт для виходу із кризи пропонує, насамперед, сконцентруватися  на внутрішніх реформах. Американські економісти припускають, що у випадку його приходу до влади одним з головних інструментів кризи стане гіперінфляція, що дозволить знецінити американські борги, здешевити робочу силу й запустити знову в остаточному підсумку економіку.

 

Маккейн, якого підтримує військово-промислове лобі, основну увага зосереджує на зовнішній політиці - він має намір довести війну в Іраку до кінця, він готовий іти на конфронтацію з Росією й, швидше за все, підтримає "відкриття третього фронту" в Ірані. Він персоніфікує сучасних консерваторів у США, які бачать в ескалації конфліктів по всій земній кулі інструмент, за допомогою якого можна буде вирішити внутрішньо-американські проблеми. Говорячи словами Джованні Арріги, цей підхід має на увазі, що глобальний баланс сил США можна зберегти за допомогою постійних і дорогих воєн, не забуваючи при цьому, що "секрет капіталістичного успіху полягає в тім, щоб вести свої війни чужими руками, причому по можливості без витрат або з мінімальними витратами". Слід зазначити, що подібний підхід неодноразово застосовувався протягом  історії багатьма гегемонами, починаючи від Венеції й закінчуючи тим же США.

 

Ситуація в сучасній Росії, як це не парадоксально, дуже нагадує положення справ у США. Як і у Вашингтоні, у Москві назрів конфлікт інтересів між групою "реформаторів" ( Путін-Медведєв) і "консерваторів" (групи силовиків в особі Сергія Іванова, Миколи Патрушева, Ігоря  Сєчина).

 

Ще до свого переходу на пост прем'єра Російської Федерації Володимир Путін почав проводити комбінацію, що на виході перетворювала РФ у парламентську республіку й давала йому всю повноту влади. Загалом, Єльцин його й заводив у Кремль із цією метою, але в 2000 році Путін швидко зрозумів, що парламентська модель відкриває дорогу до влади Ходорковському й іншим олігархам. Тому, він зосередився на тім, щоб послабити олігархів, забрати повноваження в могутніх сенаторів, що контролюють регіони, сконцентрувавши владу в руках президента.

 

Кінець другого президентського строку Путіна актуалізував перед Володимиром Володимировичем необхідність повернення до моделі парламентської республіки, що відкриває можливість дуже довго втримувати виконавчу владу.  Маючи потужну підтримку "Єдиної Росії" у Держдумі Путін має всі важелі, щоб реалізувати конституційну реформу, що приведе до ослаблення інституту президента.

 

Однак, у Путіна з'явилася нова проблема - силовики, чиї креатури зайняли топові позиції в інститутах влади й багатьох держмопоноліях. Група Іванова - Сєчина- Патрушева стала гальмувати процеси реформ в економіці, що створює загрозу повномасштабної економічної кризи в Росії (актуальної, у зв'язку з поглибленням глобальної депресії див. "Глобальна криза й Росія",  - прим. автора). Об'єктивно, Путін почав рухатися до часткової демократизації політичного режиму й поновленні ліберальних реформ в економіці.

 

От навіщо Путін почав потихеньку відсувати силовиків, використовуючи при цьому Медведєва, як прикриття, ніби ініціативи йдуть від нього. Про це свідчить ряд голосних корупційних скандалів у зв'язку із продажем неякісного російського озброєння за рубіж, що привело до втрат контрактів більш ніж на 800 млн. доларів (непрямі втрати становлять кілька мільярдів доларів). Крім того, недавно президент РФ Дмитро Медведєв через КРУ у форсованому темпі ініціював ряд перевірок держмонополій, де вищі пости займають ставленики силовиків. Таким чином, перед групою силовиків нависла реальна загроза загубити завойовані в 2000-х роках позиції. Для того, щоб втриматися у владі став необхідним конфлікт, який би зняв путінську загрозу з порядку денного.

 

Так виникла ця ситуація, коли суб'єктивні інтереси американських і російських "яструбів" перетнулися в крапці на Кавказі, що об'єктивно має наймогутніший конфліктний потенціал.

 

Розіграна яструбами карта, підсилює їхній потенціал, як у США, так і в Росії.

 

Кому вигідно?

 

Давайте подивимося на той момент, коли ситуація вибухнула, щоб відштовхуючись від фактів з відкритих джерел, зрозуміти логіку  процесів, що відбуваються.

 

Отже, 8 серпня 2008 року, день відкриття Олімпіади, що повинна була показати тріумф Піднебесної, перетворення її з "великого аутсайдера" у наймогутнішу регіональну державу, що претендує на світове панування. Принаймні, в економічній сфері. Війна на Кавказі одним махом затьмарила цю подію, відтіснивши його на другий план у світових ЗМІ.

 

Швидкий аналіз у дусі "кому вигідно" очевидно вказує, що ескалація конфлікту на Кавказі,  насамперед,  вигідна Маккейну та групам впливу стоячими за ним. Протягом  останніх тижнів Маккейн різко активізував антиросійську риторику, що помітно збільшило його рейтинг, та на початку серпня вперше з 3 червня наздогнав рейтинг Барака Обами. Після того, як агресивний росіянин-ведмедик виліз із барлоги й почав жваво розмахувати пазуристими лапками, Маккейн одержав вагомі підстави  для доказу російської загрози в очах простих американців. Безсумнівно, що війна в Південній Осетії піде йому на користь. І він уже на повну котушку розкручує тему  в США, заявляючи, що Росії необхідно припинити військову присутність на суверенній грузинській території, негайно без яких-небудь умов. Маккейн також заявив, що Сполучені Штати повинні призвати ООН скликати спеціальне засідання Ради Безпеки, щоб змусити Росію змінити курс.

 

Барак Обама також висловився за  виводу російських військ із Грузії. Він відзначив, що не можна допустити переростання зіткнень у широкомасштабні воєнні дії.

 

При цьому, якщо говорити про геополітичний інтерес американської держави, то звичайно ж, вона зацікавлена в тім, щоб Росія як найглибше  застрягла у війні із Грузією. Чим вище й довше буде інтенсивність конфлікту між "авторитарним Голіафом" і "демократичним Давидом- Міхо", тим менш одіозним буде здаватися образ "демократичної імперії" погрузлої в "нескінченній війні з терором" в Іраку й Афганістані. Якщо ж Грузія почне вторгнення в Абхазію, то  серіал "Хоробре грузинське серце" напевно стане одним з основних у прайм-тайм на Fox news і CNN. А в тім, що глобальні ЗМІ розставлять потрібні акценти можна не сумніватися.

 

У зв'язку із цим не можна виключати, що для додання більшого "трагічного лиску" ситуації на Кавказі найближчим часом  не буде перезапущений ще один заморожений конфлікт - у Нагорному Карабасі. Сателіти Росії й США - Вірменія й Азербайджан, відповідно, цього року  вже підходили до конфліктної межі, не переступивши її. Як і Грузія, так і Азербайджан за допомогою США модернізувавши свою армію, жадає одержати реваншу у Вірменії, котра крім Нагорного Карабаху, зуміла захопити п'яту частину території Азербайджану. Методи "відновлення історичної справедливості", що продемонстрував Саакашвілі, безсумнівно, буде сприяти пробудженню аналогічних апетитів в Алієва.

 

Втягуючи росіян у велику гру, американці одержали стратегічну перевагу. Як відомо, сторона, що піддається нападу, неминуче виявляється в менш вигідному положенні, оскільки їй значно сутужніше виробити більш чіткий стратегічний план. Жертва агресії може тільки робити припущення про стратегічний задум супротивника, у той час як, нападаюча сторона, принаймні, знає напрямок першого удару.

 

Так і в цьому випадку, удар по Південній Осетії руками Саакашвілі попутно вирішує більш широкі стратегічні завдання Вашингтона, у тому числі, і ті, що стосуються безпосередньо України.

 

Київ у сформованій ситуації виявився в більш ніж двозначної ситуації. З одного боку, близькі,  чи ледве не родинні відносини керівництва України із Грузією, що є стратегічним партнером Києва, зобов'язують його сказати свою негативну реакцію Москві. Однак, Росія також є стратегічним партнером, до того ж від якого Україна перебуває в критичній залежності по ряду напрямків. З огляду на те, що на території України перебуває база ВМФ ЧФ, який може бути притягнутий для блокування грузинських портів, Київ виявився більш ніж у пікантній ситуації.

 

По суті, цей конфлікт ставить Україну в ситуацію самовизначення - з ким вона?  Це абсолютно нові умови для української держави, коли дві дружніх держави виявляються в стані війни. І що може бути кумедніше відповіді МЗС України, що рекомендував Росії не вплутуватися в силові дії в Південній Осетії?   Чи не смішно було українським дипломатам, котрі направляли Владиславові Лоскутову таку ноту, коли вже увесь світ з подачі керівництва російської армії знав про те, що Росія почала воєнні дії проти Грузії?

 

Очевидно, що страусина позиція, до якої ми звикли, починаючи з 90-х років минулого століття, уже неадекватна в нових реаліях. Немає ніяких сумнівів, що безпосереднім наслідком конфлікту на Кавказі буде різка жорсткість полеміки по НАТО в Україні. Тепер прихильники вступу України в НАТО, одержали відмінний приклад, що демонструє необхідність інтеграції в Альянс. Занадто наочний і кривавий приклад, щоб просто взяти й відмахнутися від нього. Адже якщо Росія  розіграла сценарій "з російськими громадянами" у Південній Осетії, що її обмежує повторити подібний варіант на біс в Севастополі або, у більше широкому маштабі, в Криму? Тим більше, що російські адепти "Luzhkovpolіtіk" не щадячи живота свого без утоми сіють в Україні різного роду деструктив начебто "ну якщо ви не з нами, то звичайно будемо вас розвалювати".

 

У цій ситуації, можна констатувати, що аргументаційна база прихильників нейтралітету України (до яким також ставлюся і я) у цій  ситуації виявляється під наймогутнішим ударом. Важко бути патріотом своєї країни й одночасно намагатися знайти раціональне зерно в дурості московських божевільних, які ставлять під сумнів її суверенітет і територіальну цілісність.

 

Тому, можна констатувати, що американці по ходу створили наймогутніший виклик для України, на який у нинішньому стані вона не здатна адекватно відповісти.

 

У не менш цікавій ситуації виявилися європейці, насамперед , Німеччина й Франція. Тепер вони виявилися в пікантній ситуації напередодні самміту НАТО в грудні, де знову буде поставлене питання про прийняття України й Грузії в Альянс. Якщо в Бухаресті, двійка важкоатлетів знайшла благопристойне формулювання, що дозволило відкласти вступ України й Грузії в НАТО, то в умовах посилення конфронтації в Східній Європі й на Кавказі пошук нової формули відмови стає більше проблематичним. Крім того, переклад відносин Росії й США в конфронтаційне русло, безсумнівно, поставить перед тим же Берліном питання про межі зближення з Москвою. Непогані відносини із претензією на дружні, зав'язані на об'єктивні інтереси обох країн створюють передумови для більше тісних зв'язків, про що, до речі, мріяло не одне покоління німецьких і російських геополітичних мислителів. Симптоматично, що заява Ангели Меркель щодо врегулювання конфлікту на Кавказі, носить підкреслено нейтрально-примирений характер.

 

У будь якому разі, саме Кавказ може стати холодним душем для  німецько-російської дружби, що дуже б сподобалося мешканцям Капітолійських пагорбів у Вашингтоні. Для України це само по собі непогано, тому що надто гарні відносини між Москвою й Берліном для  Києва можуть обернутися тією або іншою редакцією "пакту Молотова- Ріббентропа", тобто домовленостях про сфери впливу в Україні, та її розділом, якщо ситуація тут досягне критичної межі.

 

Тепер торкнемося, властиво, самої Росії. Як і американські консерватори, російські яструби виграли від цієї дурно-пахнучої у прямому й переносному значенні ситуації. Путін на пару з Медведєвим виявилися у двозначній ситуації. Зважаючи на все, Путін взагалі не був готовий  до такого повороту подій, з огляду на те, що у момент початку війни  взагалі перебував у Пекіні. Перед його від'їздом прикордонні перестрілки  між грузинами й осетинами виглядали, як черговий виток напруженості, який тут уже був не раз. Однак, російська розвідка напевно знала про те, що Грузія пересуває важку техніку до границі, що явно визначало майбутній масштаб конфлікту. Важко уявити, щоб угруповання російських супутників не зафіксувало такі готування.

 

Звертає на себе увагу ще один факт. Коли сьомого серпня бої біля Цхінвалі стали приймати характер повномасштабних зіткнень, російська армія воліла вичекати. Тоді як наступного дня, росіяни оперативно почали наносити удари із землі й повітря й зуміли швидко перехопити ініціативу в грузинської армії. Аргумент, що грузини застали росіян "врасплох" не витримує ніякої критики, благо готування до "бліцкригу" Грузія вела не один день.

 

Звідси можна зробити один висновок - драматургам війни з російської сторони була потрібна "гарна" картинка війни, яка б виправдувала вторгнення військових частин Північнокавказького округу в Південну Осетію.

 

Для цього росіяни повторили маневр Кутузова під Бородіно, що віддав Наполеонові Швардинський редут, пожертвувавши 10 000 чоловік, але зробив тим перший  крок, яким оцінив наступальний потенціал французької армії. І цього разу, росіяни свідомо віддали в жертву  осетинських ополченців і своїх миротворців, для того, щоб наступного дня  мати вагомі аргументи "варварства" грузин, які нібито "почали етнічні чищення".

 

Безсумнівно, одним з побічних явищ війни на Кавказі, може стати ріст ціни  на нафту. На сьогоднішній момент, вона стійко падає, що не може не засмучувати російську державу, що міцно сидить на нафтовій голці. Тому, потрібно міцний поштовх для світової економіки, який би підбадьорив перебуваючу в стагнації "російську нефтянку". Однак, перші дні конфлікту, поки не дозволяють побачити стійкий тренд у ту або іншу сторону.

 

Грузія. Тбілісі, виявившись у ролі пішака (нехай і активного) у грі Москви й Вашингтона також одержав певні дивіденди від цієї ситуації. Саакашвілі зміцнив свої позиції усередині країни, оскільки навіть затята опозиція була змушена заявити про підтримку дій президента Грузії.

 

Добре зрежисованим ходом також виглядає заява Саакашвілі про необхідність якнайшвидшої допомоги з боку США.

 

Однак, навряд чи Грузія була готова  до настільки твердої реакції Росії, той факт, що Тбілісі терміново перекидає з Іраку 2 тис. своїх солдатів, демонструє, що споконвічно була недооцінена ступінь ризиків, пов'язаних з відповіддю росіян.

 

Із цього погляду , сумнівно, щоб Саакашвілі почав вторгнення в Абхазію доти, поки не буде вирішена проблема фронту на осетинському напрямку. Крім того, американські АНАЛІТИКИ впевнені, що США будуть ухилятися від їхнього прямого залучення в конфлікт, прекрасно розуміючи, що це обернеться глобальною війною. США не зможуть зробити значної допомоги Грузії у військовому конфлікті в Південній Осетії, стверджує американська організація Стратфор.

 

Чим це позначиться в майбутньому?

 

Позиція " або-або"  у яку поставили силовики тандем Путіна-Медведєва кардинальним чином змінив ситуацію в Росії. Сплеск ура-патріотизму змушує відкласти серйозні перетворення в силових відомствах до кращих часів. Однак, мабуть, що Путін прекрасно розуміє всі ризики пов'язані з переносом повномасштабної війни на грузинську територію. Тому, швидше за все,  Росія обмежиться зачищенням території Південної Осетії від грузинських військ і почне блокаду Грузії, спробує добити політичний режим Саакашвілі економічними методами.  У цій ситуації цілком припустимі сутички регулярних військ на прикордонних територіях, Рамзан Кадиров привселюдно натякнув, коли заявив, що Чечня може допомогти навести порядок у Південній Осетії.

 

Далі конфлікт перейде у в'ялопротікаючу фазу, що буде захмарюватися періодичною ескалацією насильства в прикордонній зоні Євразійських Балкан.  Основний фронт боротьби буде перенесений в область дипломатії. Через Радбез ООН Росія буде намагатися провести прийнятне для себе рішення по конфлікту. Швидше за все, Росія визнає суверенітет Абхазії й Південної Осетії по косовському сценарію, а також (тут вже не можна виключати й такого варіанту) і Придністров'я, що вже безпосередньо зачепить національні інтереси України.

 

В загальному можна говорити, що Росія вже остаточно дозріває до того, щоб на спроби американців закріпитися в серце хартленду,  відповідати потужними контрударами, оскільки зрозуміла, що співіснування із Заходом не вийде.

 

Тому не дивно, що в Росії бере гору лінія силовиків. Це кардинально міняє як атмосферу в країні, так і її зовнішню політику. Підігріта провокаціями американців Росія натягує на себе чимало пошарпаний мундирчик  "імперії зла", тим самим усвідомлено або неусвідомлено дограючи роль "хворої людини Євразії". Ця рефлекторна, непродумана зовнішня політика вічних імпровізацій не обіцяє нічого гарного Росії. Як писав вищезгаданий Кінгстон- Макклорі "імпровізація іноді робить приємні сюрпризи, приносячись успіх, але ж занадто часто вона вела до великих невдач, величезним втратам у живій силі й ресурсах".  Росія в черговий раз іде конфронтацією з євроатлантичним миром, маючи розхлябані тили у вигляді повзучого сепаратизму в ряді республік, ослаблену армію, незбалансовану економіку, залежність якої від зовнішніх ринків в умовах  світової депресії, що поглиблюється, однозначно закінчиться погіршенням соціально-економічної кризи в країні. Втім, не вперше. Складається враження, що російське керівництво зовсім забуло уроки першої світової війни, що привела до розпаду Російської імперії. Тому починається  новий акт  драматичної п'єси "Загибель євразійських богів", котрий розтягнувся більш, ніж на сто років.

 

Однак, зловтіха з української сторони, це сама більша дурість, яку можна собі дозволити. Україна не готова до такого нового конфліктного миру, тим більше, маючи всі шанси виявитися в передовому "окопчику". Сьогодні Київ однозначно на поганому рахунку в Москви. "Українська держава, що останнім часом азартно озброювало до зубів грузинську армію, тим самим прямо заохочуючи керівництво Грузії до інтервенції та етнічних чисток у Південній Осетії, не має ніякого морального права повчати інших і, тим більше, претендувати на свою роль в урегулюванні", - заява російського МІДА, як бачимо, чітко розставляє крапки на "І". Тому, банально, але нас чекають жахливо важкі часи.

 

Восени під акомпанемент  фінансової кризи в Україні почнеться новий політичний сезон. Потрясіння в банківській сфері, мають передумови суб'єктивного (у вигляді твердих монетарних дій НБУ) і об'єктивного (у вигляді впливу глобальної рецесії на українську економіку) характеру. Криза послужить фактичним стартом виборчої кампанії президента України в 2009 році. Позиціювання основних кандидатів буде відбуватися в умовах зростаючого тиску на них з боку США, Росії і ЄС. Ключовим у цій ситуації буде питання прийняття України в НАТО в грудні цього року. Дії США й Росії в Південній Осетії, показали, що вони готові актуалізувати сюжет локальних  воєн для просування й захисту своїх інтересів. Це дуже погана новина для Києва.

 

Загальне погіршення зовнішньополітичного клімату буде сприяти радикалізації ситуації всередині України, змушуючи правлячий клас займати більш чітку позицію по відношенню пріоритетів у зовнішній політиці. Однак приблизна рівність сил навряд чи буде сприяти подоланню паралічу української державності, відкладаючи ухвалення останнього рішення після президентських виборів 2009 року. Це означає, що ми як мінімум втратимо ще два роки на внутрішні розбирання, в умовах різкого погіршення зовнішньополітичної обстановки.

 

У цьому вся драматичність українського положення - де-факто без держави, без армії, без чіткого плану дій, з балансуючою на грані інфаркту економікою та з озлобленим і втомленим від дрязг населенням Україна починає "критичну п'ятирічку", в яку вступає увесь світ.

 

Українській еліті необхідне якнайшвидше переосмислення цієї ситуації. Настав час іти з  світу констатацій. Констатції, за яких не випливають дії,  марні. Наступають важкі часи, коли півміри будуть тільки погіршувати наше положення. Глобальний конфлікт, як мінімум,  у формі ланцюжка локальних воєн у Євразії неминучий уже в найближчій перспективі. Цього вимагають об'єктивні інтереси великих акторів, які відкидаючи мішуру дипломатичних умовностей розчищають коридори для прийдешніх боїв. Звичний нам світ вже мертвий, тоді як ми сприймаємо передсмертні судороги як свідчення жевріючого життя. Це не так і чим швидше це зрозуміють у Києві, тим більше шансів у нас буде вийти зі сформованої ситуації з мінімальними втратами.

  Насамперед , потрібно різко підвищити ефективність роботи державного апарату. Україні необхідна авторитарна модернізація (про це в наступному матеріалі), щоб хоча б зберегтися. Причому, посилення авторитарних тенденцій, характерних для незрозумілих часів,  є загальносвітовою тенденцією. Концентрація влади дозволяє більш швидко й ефективно відповідати на нові виклики, тому розхитаність правлячого класу є самою головною загрозою для країни. Якщо ми не встигнемо зібратися, то маємо всі шанси через 5-6 років рвати на собі волосся, стоячи на попелищі.

За матеріалами Главрєд.

Юрій Романенко, директор Центру політичного аналізу "Стратагема"

< Назад

Кожна країна повинна пам’ятати своїх „героїв”
Місцеві вибори-2010: голоси «проти всіх» – додаткові мандати для партії влади
Кличко в «УДАРе»

Інші статті
Коментарі
 
hi-techblog.comух и расписали) єто все можно было поместить в пару абзацев) а так все верно
 
любитель2 ока13це рубрика Я так думаю, важлива думка а не правопис, дякую що прочитали
 
oka13Ну дуууже погана українська. Я не філолог, але аж судомить! А по суті геополітичних спекуляцій - частково правда.
Додати коментар
Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
Введіть код, зображений на рисунку:
 
 
Стрічка новин
RSS
Пошук по сайту:
14:31
ГПУ: За позовом прокуратури Київської області розірвано договір з ТОВ «Дім Лісника»
Генеральною прокуратурою України вживаються заходи щодо повернення державі майна та земельних ділянок, незаконно відчужених та переданих у користування колишн
14:20
Мер Полтави не визнав Росію агресором, а ЛНР-ДНР – терористами
Сьогодні Полтавська міська рада не змогла ухвалити рішення про визнання Російської Федерації країною-агресором, а ДНР та ЛНР – терористичними організаці
14:07
Артилерія ОК «Північ» за добу знищила 6 одиниць бронетехніки терористів
За інформацією прес-центру оперативного командування «Північ», терористи здійснюють спроби прориву оборони сил АТО у напрямках Щастя, Кр
16:19
А. Яценюк про заяви Москви щодо газового боргу: "Суд розбереться"
«Звертаємося до Росії бути дуже зваженими в будь-яких заявах, тому що ситуація на світовому ринку енергетичних ресурсів кардинально змінилася», -
16:06
Україна продовжуватиме протистояти російській пропаганді, - І. Геращенко
Україна усіма можливими способами буде протистояти російській пропаганді, адже інформаційна війна залишається однією з ключових складових гібридної  війн
16:02
С. Пашинський: Воєнний стан буде введений, якщо буде необхідність
Рішення про запровадження в Україні воєнного стану вже заготовлене і може бути введене в дію одразу, коли в цьому буде необхідність.  Про це заявив заст
00:29
В. Пинзеник: Уряд виводить країну в лідери..за видатками
Уряд виводить країну в світові лідери… По видатках, на жаль.  Про це заявив народний депутат України Віктор Пинзеник, аналізуючи проект закону
20:24
В. Кличко закрив другу сесію Київради
Мер Києва Віталій Кличко закрив другу сесію Київської міської ради VII скликання. Про це повідомили JeyNews у прес-службі Київського міського голови. “Це
17:20
У 2015 році жоден строковик в зону проведення АТО не направлятиметься, - МО України
Метою циклу часткових мобілізацій, які відбудуться у 2015 році, стане створення міцного резерву та заміна особового складу, який вислужив встановлений термін
16:37
В. Кличко привітав католиків України з Різдвом
Мер Києва Віталій Кличко привітав католиків України з Різдвом Христовим. Про це повідомили JeyNews у прес-службі Київського міського голови. “Вітаю в
16:03
Закон про РНБО повністю відповідає положенням Конституції України, - комітет ВР
  Комітет з питань національної безпеки та оборони на своєму засіданні сьогодні, 24 грудня, постановив залишити законопроект про внесення змін до Закону
15:26
П. Колодій привітав Р. Федика із призначенням на посаду прокурора Львівщини
Голова Львівської обласної ради Петро Колодій привітав Романа Федика із призначенням на посаду прокурора Львівської області. Офіційне представлення нового
19:17
МО: Країни-партнери надають матеріальну підтримку ЗСУ
У рамках надання міжнародної гуманітарної допомоги Збройні Сили України отримали черговий вантаж із Великої Британії. Британські колеги передали українським в
18:47
Президент України та Прем'єр-міністр Польщі обговорили перспективи розширення економічної співпраці
У Варшаві Президент України Петро Порошенко провів зустріч з Головою Ради Міністрів Республіки Польща Евою Копач. Про це JeyNews повідомили у прес-службі Глав
18:38
Бійці в зоні АТО отримали гуманітарний вантаж від киян, - "УДАР"
Бійцям на передову в Дебальцеве був доставлений черговий гуманітарний вантаж, зібраний киянами. Вантаж супроводжував секретар координаційної ради КМДА Сергій

Архів новин

Фоторепортажі
Коментарі
Микола
В мене таке запитання, мені 24р. і я хотів би дізн
Гонта
С прискорбием нужно констатировать тот факт, что
ДДЖ
Йому треба було у Німеччину за кошти киян? Краще
Unique
На фоні тотального колапсу управління до коаліції
гість
молодець, нарешті хоч один совісний, бо сєня- пет
Новини Кіно і ТВ    
Завантаження новин...
Завантаження новин...
Твгид.юа — программа телепередач
 
www.pogranicze.eu



При повному або частковому використанні матеріалів ресурсу JeyNews гіперпосилання на нього є обов'язковим. Редакція не завжди поділяє думку авторів статтей. Редакція не несе відповідальності за інформацію, наведену в нередакційних або рекламних матеріалах. Всі права на інформацію, що підписана JeyNews і/або Jey Corporation належать ПП «Капітал-2000».
© 2007-2017, JeyCorporation
  Відвідування:  
Rambler's Top100 Rambler's Top100 Новости Днепропетровска, работа в Днепропетровске, образование, отдых, туризм, тренинги, выставки,
расписание автобусов, поездов, самолетов
Rate Us @ AMRAY
Корисні лінки: Error: Cache dir: Permission denied!
Error: Can't open cache file!
Error: Can't write cache!