Вибори 2007: що? як? коли?

Незважаючи на циклічне поглиблення кризи, позачергові парламентські вибори відбудуться.

Фактично, ці вибори, окрім визначення рейтингу довіри до основних політичних сил, будуть своєрідним плебісцитом на предмет довіри/недовіри до президентського указу про розпуск парламенту.

Це знайде відображення і в явці виборців на дільниці, і в результатах, які отримають ті чи інші політичні сили.

Сьогодні, як ми бачимо, незважаючи навіть на радикалізацію КПУ, СПУ та певної частини ПР, ключовою інтригою є не можливість дострокових виборів, а їх дата.

Цілком очевидним є бажання політичних опонентів Ющенка якомога більше відсунути день виборів і виграти необхідний для повномасштабної підготовки до виборів час.

Однак, для президента кожна поступка в часі є небезпечною – уступаючи дату, президент втрачає темп і ініціативу. Вибори за сценарієм Ющенка – це гра за його правилами і безперечна перемога, причому незважаючи на будь-які результати виборів і коаліціади.

Дата, вигідна регіоналам, суттєво розмиває позиції президента і призводить до втрати ним ініціативи. Зважаючи на те, що вибори в червні практично нереальні вже сьогодні, хоча б з технічних причин, маємо дві орієнтовних дати: липень та вересень.

Жовтень є об'єктивно неприйнятним для Ющенка, серпень – мертвий сезон, в тому числі і в сенсі явки виборців. Липень є критичним для коаліції. Отже оптимальною компромісною датою може бути день не пізніше 15 вересня.

Чим ближчою до вимог Ющенка буде дата виборів, тим більшою мірою посиляться його політичні позиції. Вже сьогодні жорстка і доволі радикальна гра президента конвертується в його рейтингові дивіденди.

Безумовно, навіть ця динаміка не обов'язково призведе до електоральної перемоги саме НУ, або навіть всього пулу опозиційних сил разом узятих.

У той же час, дострокові вибори будуть відчутною політичною перемогою Ющенка – він посилить свій статус голови держави і політичного лідера – бо сценарій розвиватиметься в рамках кон'юнктури, сформованої президентом.

Це буде беззаперечно його гра, яка була нав'язана опонентам. І в таких умовах відкат до ситуації "до першого указу" є вже нереальним за будь-яких обставин.

Сьогодні мало хто візьметься прогнозувати арифметичні результати нових виборів. Однак, практика кампанії 2006 року продемонструвала, що кампанія, яка слідує після власне дня виборів – тобто коаліціада – є набагато важливішою.

Тобто, можна програти вибори і виграти коаліцію, що і є реальною перемогою в нинішній політичній системі. Безумовно, ПР майже стовідсотково переможе за арифметичними показникам, але зовсім не гарантовано, що виграє коаліцію.

Чи не основна інтрига виборів - в якому рейтинговому коридорі пройде НУ - 10-15%, або ж в рамках 15-20%. Сьогодні більше факторів вказують на те, що НУ в змозі подолати 15 % планку.

Основне завдання НУ сьогодні – якомога ефективніше конвертувати зростання президентського рейтингу у власний електоральний зріст.

Варто очікувати, що ПР використає вибори задля власної респектабілізації. Для неї сьогодні як ніколи важливо дистанціюватися від радикалізованих коаліційних партнерів та продемонструвати що "регіони" є відповідальною європейською політичною силою.

І в цьому сенсі вибори є навіть вигідними для них – вони лише підтвердять легітимність ПР.

Вірніше, вони суттєво оновлять кредит цієї легітимності – як вибори 2006 "відмили" регіоналів від фальсифікацій, створивши кредит нової легітимності, так і дострокові вибори знімуть з порядку денного питання правомірності/неправомірності дій ПР, спрямованих на здобуття 300 голосів – це буде новий політичний розклад і переговори вестимуться фактично з чистого аркушу.

Тому, вірогідно, що ПР буде йти на вибори з більш-менш поміркованою риторикою (в тому числі і по відношенню до президента), де, не виключено, буде менше місця для федералізації чи радикальної анти-НАТОвської "істерії".

Крім того, дострокові вибори – це і шанс вирішити внутрішньопартійні проблеми та створити новий баланс, і можливість змінити м'яко кажучи незручних ліво-радикальних і маргінальних коаліційних партнерів.

До речі, в цьому сенсі цілком зрозумілими є ініціативи Рината Ахметова стосовно зниження прохідного бар'єру, щоб дати можливість пройти новим політичним проектам – це дасть можливість ПР розширити пул потенційних сателітів, позбавить "регіони" залежності від лівих маргіналів, створить додаткові ресурси для коаліційної комбінаторики.

Отже, зниження бар'єру може бути однією з основних вимог "поміркованого крила" ПР в діалозі стосовно дострокових виборів. Міноритарії в такому випадку можуть стати додатковою інтригою виборів.

Скоріше за все, антипрезидентський радикалізм стане прерогативою саме КПУ та СПУ. У останніх просто не залишається іншого вибору, аніж займати радикально антиющенківську нішу. Крім того, вже сьогодні Мороз фактично розпочав кампанію під слоганом "вся влада Радам" – тобто на основі такого собі "модернізованого федералізму".

Така ж логіка цілком відповідає і електоральним інтересам КПУ, що на тлі респектабілізації в ПР можуть розраховувати на перехід до них частини радикального анти-помаранчевого електорату.

Але незважаючи на результати, які отримають сьогоднішні коаліційні партнери ПР, структурна основа правлячого класу все ж таки будуватиметься на базі великої партійної трійки – ПР-НУ-БЮТ.

І саме в цьому пулі вибудовуватимуться основи майбутніх коаліційних комбінацій.

Якщо помаранчевим вдасться сформувати власну коаліцію, то ПР залишиться в опозиції, але очевидно опозиції конструктивній, яка насправді означатиме фактично безпосередню включеність ПР у владний процес.

Якщо ж можливою буде коаліція НУ та ПР, то в ролі такої напівопозиції залишиться БЮТ.

Тобто в даному випадку можемо вести мову про певний консолідований інтерес великих партій, які поступово втомлюються від "міноритарного диктату" лівих маргіналів.

І саме ці міноритарії в такому випадку вони можуть зайняти "справжню" опозиційну нішу, а вірніше – будуть відсунуті за рамки владного пулу.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій (ІГЛС)

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: