Голос Америки

Чомусь останні роки два все що доводиться чути на адресу українського глави держави (шановні читачі зі східних регіонів України, зараз мова йде про Віктора Андрійовича, а не Федоровича, як ви могли подумати) – це те що він „безхребетний”, „м'якотілий” і не здатен контролювати ситуацію в Україні, мовляв „ми йому таку важливу роль довірили, а він…”, як доводилось читати на цьому ж таки нет-порталі „не може грюкнути кулаком по столі”.

 Мені здається це може бути лише поверхневим враженням. Насправді ж, оцінюючи ситуацію „зі сторони”, видається, що людиною, яка найбільше впливає і контролює ситуацію в Україні  є саме Віктор Андрійович. Мова зараз іде звичайно ж про політичну ситуацію, а не про бізнес-війни Донбасу і Києва, і тим більше не про контроль ситуації на ринку смаженого соняшникового насіння чи целюлозно-паперових виробів.

Так-от, Ющенку постійно вдається бути наче над конфліктом і водночас приймати в його вирішенні активну участь. При чому в кінцевому результаті вирішення питання проходить за сценарієм, який і був запропонований by В.Ю.(принаймні основна частина цього сценарію належить йому). А стосовно „грюкання кулаком по столі”, то якраз характерна риса президента, і я вважаю перевага, полягає в тому, що при прийнятті рішень він очікує, що називається, до останнього і в результаті чого це рішення не виглядає якимось жорстким чи поспішним, неправильним в кінці-кінців.

 Так, безперечно, багатьох людей ці рішення не влаштовують, можливо когось дивують, згадаймо лише відставку уряду Тимошенко. Але якщо оцінити, знову ж таки, в більш далекоглядному плані, то Ющенко лише зупинив ріст леді Ю як народного лідера, який поступово міг „стати вище” його самого (чи принаймні зайняти його місце). І до речі не факт, що об’єднана помаранчева команда отримала б перемогу на парламентських виборах, а розділена таки отримала; так, потім дехто з цієї команди не встояв перед посадами, чи скоріш за все перед купюрами з портретами американських президентів, але це вже інша тема.

Подібна ситуація склалась і з нещодавнім розпуском ВР: до останнього президент спостерігав за тим що в ній відбувається, витримав паузу і коли реально відчув що рада поступово намагається перебрати на себе все більшу частину йог владних повноважень, знайшов кілька формальних причин і розпустив її, тим самим даючи ще один шанс пропрезидентським силам. І незважаючи на всі трабли перевибори все ж таки відбудуться (знову ж таки в основі – сценарій Віктора Андрійовича), а стосовно дати, то я б не став стверджувати що 30 вересня гірша дата ніж ті що були проголошені до цього, так як влітку половина Західної України знаходиться за кордоном на сезонних роботах, а інша половина

на відпочинку у Південно-Східній Україні, і невідомо ще якими були б результати цих перевиборів за таких умов. А які можливі наслідки конституційної більшості ПР у ВР думаю ви самі розумієте...

Зрозумійте правильно, я зараз не намагаюсь переконати всіх у тому, який хороший у вас президент і підняти його рейтинг до 80%, просто дійсно дивно чути, що людину, навколо якої власне і зародилась демократія в Україні зараз звинувачують у недемократичності, вибачте за тавтологію. Цікавий ви все-таки народ, українці, завжди хочете отримати „все й одразу”... У нас в Штатах демократія розвивається десятиліттями – і все одно проблем в цьому плані ще немало, ви ж за два роки хочете отримати ідеальних лідерів, політиків, а через три вступити в Євросоюз і за тиждень стати в ньому найпотужнішою державою. Амбіційно, але не реально. Стосовно розвитку держави є два шляхи: революційний і еволюційний. Перший, погодьтесь, вже реалізовано, тому зараз потрібно працювати над другим. Так, це важко, можливо навіть важче, ніж створити революцію, але настає час коли просто потрібно міцно стиснути зуби і працювати, терпіти і працювати, через „не можу”, через „не хочу”, головне усвідомити, що це потрібно.

 Все що відбувається зараз в Україні – це нормальний процес, це демократія, якої всі так прагнули, вона не ідеальна, але це демократія. Все відбувається публічно, відкрито, в кінці-кінців кожен вільно може висловити своє незадоволення тим що відбувається, і що важливо, йому за це нічого не буде. Про такі стандарти п’ять років тому Україна могла лише мріяти, зараз же цього просто не помічають. Можливо це через те, що очікування були ще більшими. Чимось нагадує 91-й рік, коли всі чекали що от як тільки Україна стане незалежною – в ній настане просто рай на землі... стала... всі продовжували чекати, а потрібно було щось змінювати, робити щось нарешті... Думаю хоча б зараз вже час.

Hillbert Gray, для JeyNews

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: