Як розпустити парламент?

Президент видає указ, а депутати звертаються до Конституційного Суду, що дії гаранта неконституційні. І хто переможе – не відомо. Однак уряд залишиться працювати... Буде така катавасія, що сам нечистий ногу зламає.

Переобирати Верховну Раду почали не зовсім одразу, але майже. Хоча після епохального нічного з’явлення Ющенка з «благою вістю», що врешті-решт ми отримали першого коаліційного прем’єра, розмови про перевибори точилися мало не щодня. Дуже рідко про це говорили фахово, зате вкрай нефахових балачок було багато.

Нещодавно присяжний президентський представник на ниві юриспруденції, без п’яти хвилин чи може місяців дипломований спеціаліст, пан Роман видав на-гора чергову ефемерну сентенцію з цього приводу. Що і дало можливість його візаві у студії – пані Лукаш, – покомизитися стосовно юридичних вибриків команди з Банкової.

Не вчать – хоч з одного боку, хоч з іншого – матеріальну частину. Добряче і з великою безпорадністю плавають у цих питаннях. А гонору, а щоки надувають – куди тобі! Тому варто хоча б побіжно розібратись: чи таки можна розганяти парламент, чи, може, ні? Залишимо осторонь не менш важливе питання: а чи треба? Бо, перефразовуючи Хому Гудзя, можемо стверджувати лише одне – «А, мабуть, що й треба!».

З речами на вихід

Ця версія можливого розвитку подій з’явилася чи не найпершою. Втім, через деякий час тихенько віддала Богу душу. Хоча мусувалася добряче. План виглядав приблизно так. Є у статті 82 нашого Основного Закону така собі друга частина. Вона виглядає спрощено щось на зразок: парламент легітимний лише тоді, коли обрано щонайменше дві третини конституційного складу, а це – 300 депутатів.

Пронозисті громадяни одразу запитають: йдеться лише про той час, коли їх обрано, а потім - хоч трава не рости? Ні, все виглядає дещо інакше. Саме з цього приводу наша найвища, а головне – єдина – інституція в царині конституційної юрисдикції – Конституційний Суд – вніс повну ясність.

17 жовтня 2002 року судді прирекли раз і назавжди, що аби бути повноважною, Верховна Рада повинна мати оте сакраментальне число депутатів – 300 – з першого до останнього дня своєї каденції. Себто, щоб вона не була юридично дієздатною, достатньо, щоб в ній залишилось ну хоч на одну людину менше. Нехай 299. Все. Це вже не Верховна Рада, а так, щось незрозуміле. Засідання вона збирати не може, бо не має повноважень.

Виходячи з цього, у гарячих голів негайно виник план. Наприклад, БЮТ і «Наша Україна» складають повноваження згідно знов-таки Конституції, але вже частині другій статті 81, пункту 1. Після цього чергова порція депутатів цих утворень приходить з подальшої частини списку до Верховної Ради і відмовляється складати присягу. І ця процедура повторюється до того часу, поки не вичерпається весь наявний список претендентів. А він у обох з них складає 450 осіб.

Ось так, довго чи коротко, але така задумка буде, начебто, виконана. Тільки пам’ятаєте славнозвісне: «гладко было на бумаге, да забыли про овраги, а по ним ходить». Так і тут. Забули, що стаття 81 не закінчується на частині другій. Там є ще потім і частина четверта. А в ній стверджується, що рішення про припинення повноважень приймаються тою ж таки Верховною Радою.

А регіонали, комуністи і соціалісти просто не будуть включати в порядок денний це питання, і баста! І нічого їм не зробиш. Дехто радить поскаржитися на них у Конституційний Суд. А він розглядає лише якісь закони і правові акти. Дії ж або бездіяльність якихось органів або осіб Суд до розгляду не приймає.

Так що цей варіант не проходить точно. І до звичайного суду не поскаржишся, бо теж немає на що скаржитися. Що не хочуть розглядати ваші відмови від присяги на вірність народу? Як бачите, неможливо їх примусити до цього, як би того не хотілось.

Хоча, хоча, хоча… Президент може не звертати на це увагу і вважати, що повноваження депутатів припинені, бо всі депутати-«самогубці» склали повноваження за їх особистою заявою, як це вимагає вище названа частина друга статті 81. І спробувати розігнати парламент в такій диспозиції.

Для цього Президенту треба видати указ про таку свою акцію. А ось депутати, що залишаться, тоді звернуться до того ж таки Конституційного Суду, що дії Президента неконституційні. І тут вже хто переможе – не відомо. Тільки тоді і уряд собі залишиться працювати. Буде така катавасія, що сам нечистий ногу зламає.

Глухі варіанти

Є ще три можливості у нашого гаранта додержання Конституції розпустити парламент. Але перспективність їх здійснення на сьогодні практично нульова. Ну, по-перше, це може бути тоді, коли протягом місяця не сформовано коаліцію депутатських фракцій. Проте, це було зроблено двічі. Спершу з Морозом і його Соцпартією. А потім вже без демократів. Так що були вони, коаліції, створені. З певними пригодами, особливо друга. Але врешті-решт, тут присікатися нема до чого.

За другий варіант ухопився оце днями пан Зварич. Це стосувалося колізії з міністром закордонних справ. Бо десь зараз має бути шістдесят днів чи вже було з того часу, що відправили попереднього міністра у відставку, якщо не сказати «брутально вигнали». І до цього часу не менш безпардонно нового тричі не затвердили. Без якихось серйозних причин, просто за принципом: «ты виноват уж в том, что хочется мне кушать».

Пан Роман, звісно, зрадів. Уряд за 60 днів не сформовано. Можемо кишнути Верховну Раду. І ось тоді регіональна пані Лукаш дохідливо йому пояснила, що така конструкція спрацьовує лишень після відставки Кабінету. А вона відбулася ще 24 травня. Це ж скільки води спливло! І був тоді уряд сформований. Такий собі сіро-буро-малиновий. Точніше, синьо-білий з помаранчевими вкрапленнями. Але був, і навіть дуже радів дехто такій собі зовнішній поступливості донецьких.

Хоча, не довго музика нам грала. Почали відстрілювати оті помаранчеві вкраплення. Сьогодні від старої гвардії залишився Гриценко. Нічого, і до нього руки дійдуть.

Хоча, і тут є певна шпаринка. Дуже примарна, але… Президент може згадати, що тоді, на шістдесятий день, тобто, до 24 липня, уряд таки не було сформовано. Згадайте, що десь уночі між 3 і 4 серпня Віктор Андрійович відкрив шлюз повені з Донецька. Таки погодився подати до Верховної Ради кандидатуру Віктора Януковича. Як то кажуть: бачили очі, що купували…

А пройшло на той час уже 70 днів. А це за всіма правилами арифметики дещо більше за цифру 60. І ось сьогодні наш гарант згадав про це. Довго, довго дні рахував і нарешті порахував. У нас взагалі з цією наукою – усним рахунком – не дуже добре. Попередній Конституційний Суд до двох не вмів полічити. У них 1+1 так і дорівнювало одиниці. Це коли каденції Кучми рахували.

Але цього разу таки змогли полічити. Тепер привід є. Можемо розпускати. В Конституції ж не написано, коли саме Президент скористається своїм правом: чи на шістдесят перший, чи на двісті шістдесят перший день. Може і сьогодні, через понад півроку. Адже «лучше поздно, чем никогда».

Згадаймо: «коаліціонери» про перший папірець пана Балоги з проханням перенести розгляд справи Огризко на світ витягнули. А про те, що є ще один папірець, де він це прохання відкликає, вони з успіхом забули. Своя рука владика.

Їм, бач, можна. То й Президенту можна під старим приводом спершу розпустити парламент, а потім і нові вибори призначити. Тільки тут уже може спрацювати інша приказка: «Розпустити то він розпустить, але хто ж йому це дасть?»

Третій варіант абсолютно безпросвітний. Це коли 30 днів протягом однієї чергової сесії не можуть розпочатися пленарні засідання. Відтак, досвід, як з цим боротися, у обох сторін є величезний. Якщо треба, біотуалети у залі поставлять і розкладачки а-ля Тимошенко принесуть. Їм, хлопцям і дівчатам із СРКи, не звикати.

Ось такий він, розклад. Як бачите, якихось два примарних варіанти є. Але дуже вони химерні. Є ще, правда, можливість звернутись до народу. Такий правовий вихід у Віктора Андрійовича є. Статтею 72, частиною першою, це йому дозволено. Та поки він на такий крок наважиться, наші хвацькі прокурори з Донецька і голова міліційного колгоспу Цушко у всієї опозиції візьмуть підписку про невиїзд за межі печерських пагорбів. Нехай коло Верховної Ради один одного агітують.

А коаліція буде тяжко працювати над розбудовою стовідсотково залежної від Донецька України. Люблять вони тяжко працювати, проффесіонали наші любі. Ось тільки тяжко від їх дій все більше народу. Проте, хай звикає. Бо ж обрав їх на свою голову.

Справжнісінький, за словами Райкіна, «кроксворд» або «рекбус». Хоча ніхто його за нас і Віктора Андрійовича не вирішить.

Обозреватель

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: