ПОРА: Від студентів під автобусами до бізнесменів у радах

Громадянська партія Пора чи не єдина політична сила, котра розвивалась найдинамічніше і за досить короткий час зазнала шалених піднесень і падінь. Адже у пересічного українця сьогодні це слово викликає безліч асоціацій – від «годинника» на жовтому тлі та студентів під автобусами, до — американських коштів, переділу майна між керівництвом і навіть постаті Віталій Кличка...

 Та як сталося так, що багата на події історія створення і розвитку цієї політичної сили - спочатку як громадської кампанії і молодіжної протестної організації, а пізніше як партії і потенційного учасника майбутніх парламентських виборів?

 Як усе починалось. Українська громадянська кампанія Пора на час свого створення (весна 2004) стала лише наступною серед низки схожих молодіжних організацій, створюваних у колишніх соціалістичних республіках. Деякі з них на той час вже досягли вагомих успіхів у боротьбі з режимом у себе на батьківщині і готові були експортувати свій досвід сусідам. Це, насамперед, грузинська «Кмара» («Досить»), албанський «М’яфт» і легендарний сербський «Отпор», який вважають першоджерелом і натхненником всіх наступних поколінь молодих революціонерів. Надихав він, судячи з інформації, поданої на сайтах кампанії, і українську «ПОРУ». Зокрема, у «Стислій історії «Пори!», навіть згадується про тренінг у Сербії, а «жовта» ПОРА, яка пізніше стала партією, називає «Отпор» партнером і порадником.

Судячи з результатів, така співпраця виявилася плідною — Пора насправді належить до організацій, які зіграли ключову роль у революційних подіях у своїй країні. Проте, як і вищезгадані рухи і організації – Пора вже з самого початку зіткнулася з доріканнями на кшталт «працюють за американські гроші» та з провокаціями типу «виявлення вибухівки в офісі під час обшуку СБУ».

Проте, часи полум’яного і романтичного революціонерства швидко минули, і колись молодіжний рух поступово перетворився у справжню ієрархічну партійну. Організацію. Втім, усе по порядку.

 Від громадської кампанії до політичної партії. Усі чудово пам’ятають, що спочатку була не одна Пора, а дві – «чорна» і «жовта».

«Чорна» Пора бере свій початок з антикучмівського руху опору 2001 року. Тоді молодіжний рух консолідувався навколо одного з утворень, Комітету опору «За Правду!». Один з його активних учасників, а одночасно й майбутній ідейний ватажок Пори Михайло Свистович, написав листа учасникам студентського голодування на граніті з пропозицією організувати зустріч двох поколінь протетсних активістів і здійснити символічну передачу естафети від молоді початку 90-х молоді початку двохтисячних. Товариство, яке зібралося тоді, стало ґрунтом для зрощення ідеї організації довготривалої молодіжної кампанії. Після згортання акцій «Україна без Кучми» було створено ряд організацій, які підтримували тісний зв’язок між собою. Відтак виникла злагоджена мережа активістів зі спільними ідеями і прагненнями, спільними надбаннями і джерелами фінансування (на той час молодіжний рух підтримували західні фонди — Фонд Альфреда Мозера, Вестмінстерська фундація), яка у березні перетворилася на Громадянську кампанію «Пора!».

«Жовта» Пора розвивалася на базі просвітницько-інформаційної кампанії, організованої коаліцією громадських організацій «Свобода вибору». Вона замислювалась як кампанія, розрахована на підтримку міжнародних донорів; в основу було покладено концепцію підтримки чесних демократичних виборів (кампанія створювалась під президентські вибори 2004), але без залучення будь-якої негативної інформації. Це мала бути кампанія, чиста від бруду, відповідною була і назва — «Хвиля свободи». Щоправда, остання залишилася лише в робочому варіанті, на практиці кампанію було перейменовано на «Пору».

Бойове хрещення і одночасно перша робоча зустріч «пористів» з обох таборів відбулася під час виборів у Мукачевому в квітні 2004. Саме там відбулося і попереднє зближення Пори з «Нашою Україною»: переслідуючи різні цілі (ПОРА хотіла «засвітитися» і презентувати себе, а «НУ» потрібно було перешкодити перемозі есдеків) вони працювали в одному напрямі — активізація населення і недопущення правопорушень.

Зближення двох організацій відбулося дещо пізніше, влітку 2004. В серпні була проведена спільна нарада, на якій утверджено спільний логотип і досягнуто домовленості про обмін інформацією між сайтами.

Проте справжнього об’єднання так і не відбулося. Серед причин цього найчастіше називають амбітність керівництва «жовтої» Пори, зокрема її лідера Владислава Каськіва (нібито вже тоді він претендував на абсолютне лідерство, що суперечило принципам «чорної» Пори, котра від самого початку оголосила себе безлідерною структурою. Спроби створення координаційної ради не дали результатів, в результаті чого рішення часто приймалися у «ручному режимі», а дії не узгоджувалися.

Проблеми узгодженості і координації виникали у Пори і на більш пізніх етапах розвитку. Йдеться про звинувачення у фальшуванні списків на підтримку та неможливості організувати установчий з’їзд, через які Мін’юст відмовлявся реєструвати Пору як партію. Та Пора не розгубилася, і використала це як привід для чергової піар-акції. Завдяки «найліберальнішому режимові», який передбачав повторну перевірку списків на політичній орбіті з’явилася ще одна політична партія — Громадська кампанія Пора.

 Пора перед виборами і вибором. На початку 2006 року Пору позиціонували як нову політичну силу, рівновіддалену як від колишнього злочинного режиму, так і від нової владної команди. Тож її називали найімовірнішим претендентом на роль реальної, дієвої опозиції, в тому числі і у майбутньому парламенті.

У 2006 році, за словами, лідерів, Пора ішла на вибори, щоб допомогти створити коаліцію демократичних сил у випадку, якщо лідерам («Нашій Україні» і БЮТ) не вистачить голосів, аби не допустити реваншу кучкістів. Далі було об’єднання із ПРП  (і таке об’єднання колишніх польових командирів і активістів в одному списку виглядало справді природним, особливо враховуючи чесний розподіл місць у ньому – 50 на 50). До того ж таке об’єднання підкріплювало позиції так званої «третьої сили», яку утримувала до цього Пора.

Хоча таке об’єднання можна вважали вдалим, а №1 у списку у вигляді Віталія Кличка був майже гарантією потрапляння у парламент – Порі не вдалося потрапити до Верховної ради. Довелося обмежитися хіба депутатами у місцевих радах українських міст.

 Нові вибори – нова спроба. Участь Пори у позачергових парламентських виборах 2007 року була річчю передбачуваною. Адже полум’яних революціонерів і цій тепер політичній партії замінили переважно небідні люди. Окрім цього, без приходу бізнесменів в партію спрогнозувати подальшу долю цієї політичної сили було дуже просто: досвід зарубіжних країн свідчить, що такі трансформації (перетворення громадської кампанії на партію) не досягають успіху – і тут знову на думку спадає політична поразка «Отпору», якому не вдалося стати партією.

На цей раз раніше демонстрована окремість, вочевидь, поступилася місцем холодному розрахунку – Пора більше не «окремий революціонер» та «третя сила», а «партія, що підтримує Президента», тобто – учасник нового помаранчевого мегаблоку.

 Навіть вже зрозуміло, що чільники Пори потраплять до нового українського парламенту. На чи піде їх присутність у Раді на користь власне політичній силі і посприяє її розвитку, а чи просто ця присутність допоможе Порі спочити з Богом на політичному маргінесі – покаже час.

Ганна Веселка, для JeyNews * При написанні матеріалу було використано окремі дослідження фундації «Відкрите суспільство»

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: