Чому мовчав Конституційний суд?

Але ця обмовка чиновника виявилася пророчою чи майже такою.

«Алібі» Президента

Указ Президента про оголошення дострокових виборів у зв’язку з достроковим же припиненням повноважень Верховної Ради з’явився до першого вердикту КС з будь-яких питань.

Більше того, у Президента є підстави виправдовувати свої дії стосовно застосування навіть сумнівних «санкцій» щодо парламенту, але здійснених ним з позицій гаранта дотримання Конституції. Ці підстави саме й надає йому брак інших механізмів, якими мали б бути тлумачення та висновки Конституційного суду на президентські подання.

А оскільки судді Конституційного суду уникають навіть публічно пояснювати причини свого зволікання з прийняття вердиктів, то їхнє мовчання доводиться сприймати лише як бездіяльність єдиної інституції конституційного судочинства.

І цей аргумент – себто незрозуміле самовідсторонення КС від виконання своїх виключних обов’язків, – у свою чергу, може ще позначитися на подальших подіях. Зокрема в подальшій оцінці тим же КС вимушених дій Президента.

А тут у Ющенка є неспростовне «алібі». Уся хронологія подій останнього року, зафіксована ЗМІ, засвідчує, що  Президент Ющенко діяв щодо розпуску парламенту саме вимушено. Зокрема – після численних круглих столів, переговорів різного формату, низки поступок на користь коаліції.

А також  під тиском опозиції й соціології, які нагадували йому про неприпустимість подальшого зволікання.

Тому Ющенко почав діяти.

Указ президента від 2 квітня про розпуск парламенту видано без посилання на ст. 90 Конституції, у якій перераховано три випадки, коли гарант дотримання Основного Закону може оголосити дострокові вибори ВР з огляду на її недієздатність.

Порівняно з попередньо оприлюдненим «проектом» указу реальний документ обходить навіть спроби якось «підтягти» мотивацію Президента до тієї, яку було передбачено для нього на цей випадок авторами конституційної реформи.

Натомість Ющенко скористався низкою норм Конституції, переважно – ще в збереженій редакції від 1996 року, що описують його повноваження саме як гаранта.

Посилання на нову 83 статтю (про формування парламентської коаліції виключно на базі фракції ВР) здійснюється лише як підстава для висунення парламентові звинувачення в порушенні Конституції вже ним самим. Спираючись саме на цю констатацію, Президент здійснює як гарант свої заходи покарання. Хоча й не в спосіб, що вимагає від нього як посадовця 19 стаття Конституції...

Тому в депутатів парламенту, чиї повноваження будуть припинені лише після присяги нового складу ВР, нині є всі підстави оскаржувати указ Президента до Конституційного суду.

Але вердикт КС щодо указу про розпуск ВР не зможе обійти оцінки дій самого парламенту або, що точніше, правлячої коаліції, стосовно статті 83. Тобто наявності чи відсутності провини самого парламенту у вимушених діях Президента.

Правда, коаліція й сама офіційно визнала власну щонайменше помилку в агресивних спробах розширити свій склад, не передбачений ні самою Конституцією, ні пропорційною системою виборів. Відповідні «поступки» Президентові ухвалено в спеціальній постанові.

Але це визнання на нинішньому етапі – уже лише вимушений крок з боку коаліції під тиском указу Президента. Крок, який жодної юридичної сили не має.

Яким шляхом піде Конституційний суд?

Натомість залежно від свого висновку Конституційний суд з цього питання матиме два шляхи.

Перший шлях: повністю засудити президентський указ та скасувати його як антиконституційний. Другий: навпаки, не лише визнати його правомірним, а й дорікнути законодавцям, що вони не передбачили для гаранта Конституції переліку санкцій на випадок необхідності протидії порушенням самих же законодавців...

Другий випадок може стати сигналом з боку Конституційного суду на чергове доопрацювання Конституції. І, як видається, саме в напрямку, що цікавить Президента.

В усякому разі, це буде якщо й не «ревізія» нині чинної Конституції в тому вигляді, як її побоюється коаліція, то ревізія помилок або й навмисних прогалин, закладених свого часу в закон 2222.

А тепер запитання, хто саме здійснюватиме цю ревізію.

З огляду на указ Президента, який має виконуватися на всій території України до моменту, доки він не буде скасований Конституційним судом, – ця місія вже покладатиметься на новий склад Верховної Ради. Сформованої за результатами дострокових виборів.

Що стосується першого варіанту, себто визнання указу президента неконституційнийм, то тут є нюанс. Вердикт КС має бути схвалений вчасно, до фізичного здійснення виборів. Оскільки указ про вибори лише з моменту ухвалення цього рішення припинить свою дію. В разі ж запізнення – новообраний склад парламенту буде легітимним, бо закон не має зворотної дії...

Верховна Рада погодилася на вибори за умови повернення до ЦВК Ківалова?

Чи зробила коаліція для цього все можливе? Поки що – ні.

Постанова ВР, схвалена на екстреному засіданні, з проханням до КС у п’ятиденний термін розглянути указ Ющенка про дострокові вибори, – ще зовсім не означає ні самого подання, ні готовності КС порушити свою неквапливу процедуру й піти назустріч.

Зокрема, тому, що парламентська коаліція, яка ухвалила цю постанову, не є суб’єктом подання, – скільки б депутатів за неї не проголосувало.

А уряд Януковича ще й підтвердив цю постанову ВР. Підкріпивши на додаток власною, якою так само відмовляється виконувати указ Президента, принаймні в частині фінансування дострокових виборів. Що саме по собі вже є порушенням Конституції, яка передбачає дострокові вибори й не передбачає жодних перешкод для їхнього фінансування.

Плюс Мороз отримав від ВР згоду на звернення до Ющенка з проханням відкликати указ.

Тож що саме оскаржує в Конституційному суді коаліція – невідомо...

Водночас коаліція проголосувала за скасування постанов попередньої Верховної Ради від грудня 2004 року щодо зміни складу ЦВК... З цього рішення ВР встигли посміятися всі експерти. Оскільки такий крок коаліції свідчить лише про згоду на дострокові вибори, але за умов головування в ЦВК «свого» пана Ківалова...

Повна нісенітниця такої ухвали парламенту доповнюється її неконституційністю за браком подання від Президента і взагалі тим, що йдеться про скасування спільного рішення попереднього складу парламенту та іншого Президента.

З другого боку, коаліція наче забула, що нині від колишнього, «ківалівського» складу ЦВК мало хто в комісії залишився. Тож вона взагалі може виявитися недієздатною. На це й розрахунок?

Можливо. Але тоді перед тим, як іти приймати справи в пана Давидовича (який, за повідомленнями ЗМІ, у ніч на 3 квітня перебував на робочому місці й чекав на оригінал указу Президента), панові Ківалову доведеться негайно скласти повноваження народного депутата...

Хоча й у цьому разі не зрозуміло, чому б це пан Давидович мав поступитися йому місцем. Хіба що в хід щодо ЦВК насамперед підуть «аргументи» силовиків і повністю відновиться ситуація 2004 року.

Шуфрич запропонував свої послуги

От із силовиками ситуація найцікавіша.

Міністр оборони пан Гриценко на екстреному засіданні Кабміну не лише не підтримав постанову, яка бойкотує президентський указ, а й попередив про право Президента урядовий акт негайно призупинити. Тобто зробити те, чого не може зробити з постановою парламенту. Ну й відправити урядовий документ туди ж, до КС...

Але ще цікавіше на тому засіданні було почути, як міністр внутрішніх справ пан Цушко пообіцяв, що міліція продовжуватиме діяти помірковано, як і під час «майданів» у суботу й неділю. Не хоче міністр від найслабшої в даній ситуації партії «нариватися» ані на неприємності від Президента, ані на відповідну додаткову реакцію виборців.

І, очевидно, саме тому свої послуги в охороні об’єктів життєзабезпечення та стратегічних підприємств запропонував міністр надзвичайних ситуацій пан Шуфрич. І хоча це не входить до його повноважень, він таке право отримав за мовчазної згоди прем’єра...

Погана послуга коаліції: у разі виникнення якихось провокацій усі знатимуть, хто автор «надзвичайки»... І піди знай, чи не візьме пан Шуфрич першим під свою «охорону» такий стратегічний об’єкт, як ЦВК. За старою пам’яттю.

Коаліція продемонструвала готовність діяти на користь інтересів Росії

Одне слово, реакція коаліції на дії Президента Ющенка виявилася абсолютно неадекватною, хоч як довго коаліція до цього готувалася. Принаймні на словах.

Виявилося, що зіграла свою роль хибна установка на особисті риси Ющенка, які його опоненти звели до межі недієздатності.

Президент наразі не виправдав цих «сподівань», і тепер коаліція може лише шукати власних помилок. Зокрема, у питанні, чому під час консультацій з Президентом було не погодитися на всі вимоги Ющенка, жодна з яких не виглядала як щось надто неприйнятне.

Якщо, звісно, не брати до уваги «зовнішньополітичний» підтекст спротиву коаліції цим вимогам. Оскільки загалом вони зводились передусім до запобігання схваленню 300 голосами закону про Основи зовнішньої та внутрішньої політики, яким би були переглянуті чинні нині відповідні закони.

Утім, не виключено, коаліція, або принаймні її частина з Партії регіонів, не так уже незадоволена досягнутим «результатом». Оскільки, з одного боку, Росії продемонстровано всі намагання діяти на користь її інтересів, з другого – «морква» відкладених обіцянок залишається.

Для шаленої боротьби й перемоги ПР на дострокових виборах, щоб уже потім не було збою в співробітництві з Росією, можна аргументовано вимагати від Москви поступок у питаннях про чергові ціни на газ? Можна. І передвиборча ситуація в самій Росії нині цьому, здається, сприяє.

Тимошенко й не сподівалася?

Що стосується опозиції, зокрема її лідерки пані Тимошенко, то вона отримала від Ющенка подарунок, якого, не виключено, також сама не сподівалась.

Але з цього моменту втратила головний аргумент, який давав їй змогу критикувати Президента. Як це відіб’ється на розкладі голосів за дві «помаранчеві» сили під час виборів – подивимось. Та малоймовірно, щоб пані Юля почала вже зараз шукати приводів для конфлікту, який остаточно позбавить її шансів на прем’єрство. Причому тепер точно – не через Президента й не через «Нашу Україну».

Утім, головна «зброя» ще може повернутися до рук Тимошенко, якщо Ющенко раптом таки відкличе свій указ – на вимогу коаліції. Хоча наразі сама коаліція не дала йому для цього жодного приводу – ні юридичного, ні політичного.

І останнє. 2 квітня на екстреному засіданні ВР кількість депутатських голосів, поданих за низку постанов, сягала вже аж 262.

Ураховуючи, що ці постанови здебільшого не були ні адекватні, ні ефективні щодо указу Президента (хіба що за винятком запропонованого паном Головатим звернення до ПАРЄ, яке теж врешті може обернутися не на користь коаліції – залежно від дій силовиків), – доводиться дослухатися до тих «перебіжчиків» з табору опозиції, які називають себе «спецдесантом» у табір опонентів.

Питання – чи не назбирає коаліція усі 300 – певними методами, і що з ними робитиме. «Вибір» є: з порушенням усіх термінів і процедур – від змін до Конституції до імпічменту Президента.

Але оскільки без Конституційного суду тут не обійтися, – у Ющенка знову є зустрічний хід: відкликання своєї частини складу КС. Можливо, так вчинить і з’їзд суддів.

Коло замикається.

І ми так ніколи й не дізнаємося, чому ж так уперто мовчав Конституційний суд?

УНІАН

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: