Історія депутатської цноти

Чергові передвиборчі обіцянки, якими нас годуватимуть ще як мінімум до 30 вересня, мало кого здивували. Прориви від Тимошенко, стабільність від Януковича, соціальна справедливість від Мороза: хлопці та дівчата, так що у вас новенького? Творчі колеги із „Нашої України” попрацювали мізками і здивували, зачепивши дуже пікантну тему, яка раніше стосувалась хіба що жіночок і дівчаток. Депутатська цнота аля недоторканість стала лейтмотивом пропаганди Юрія Луценка. Чи не лукавить пан Луценко, називаючи коренем усього зла депутатський мандат, ми дізнаємося вже дуже скоро. Хоча й зараз вже стає зрозумілим, що недоторканість ніколи не була „українським табу”. Так, авжеж, були депутати, які рвались до мандату, аби в майбутньому не опинитись за ґратами за свої злодіяння, але все ж таки для більшості них абревіатура ВРУ означала шлях до безмежного впливу. Так несподівано і Віктор Янукович заявив, що йому і депутатам не потрібна недоторканість і всі готові від неї відмовитись. Інший Віктор, але Президент давно вже натякав, що депутатам потрібно позбутись цієї цноти. Але давайте помізкуємо, чи ставала колись недоторканість на заваді «справедливості» конкретної влади? Чи не притягувалися колись депутати ворожого табору до кримінальної відповідальності? Авжеж, такі випадки були. Справедливість Кучми і його адміністрації в 2000-2004 рр., робота слогану „бандити сидітимуть в тюрмах” в 2005-ому, та неординарні перевірки самого Луценка вже тільки рік тому. Але попри боротьбу у судах, гучні інтерв’ю та обвинувачення різноманітних прокурорів жодного разу ми не стали свідками соціальної справедливості. Недоторкані так і залишились недоторканими.

Патріоти 90-х років…

Недоторканність депутатів було передбачено відповідними статтями Законів України "Про місцеве самоврядування", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про статус народних депутатів України". У 1995-му недоторканність депутатів Верховної Ради було закріплено частиною III 80 статті Конституції. Зовсім несподівано 13 січня 1998 року парламент виключив із Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів" статтю 29, що передбачала їхній імунітет. Через деякий час, щоправда, парламент спробував виправити свою провину перед "меншими братами". Та це питання так і не було вирішено. 16 квітня 2000 року ми стали свідками референдуму, результати якого сколихнули усіх депутатів. Народ своїм волевиявленням вирішив скасувати частину III 80 статті Конституції. Тобто недоторканість з депутатів мусили зняти. Але народні обранці тоді якось і не звернули увагу на думку народу і залишили себе «захищеними». Таку ж пасивність депутати продовжували тримати і до недавніх позачергових виборів.

Що ж такого дає ця недоторканість? Виявляється, у часи "тотальної недоторканності" депутатів усіх рівнів, з 1990 до 1994 р., народні обранці здійснили понад 500 злочинів. 76% з них - розкрадання державного майна, зловживання владою, порушення правил валютних операцій та інше. Наступні вибори привели до місцевих рад ще більше охочих забезпечити собі "депутатський дах". Результат - з 1994 до 1998 р. кiлькiсть депутатів місцевого рівня, які вчинили злочини, зросла майже вдвічі - до 1000 (з 170 тисяч). Найбільш ілюстративною була так звана "справа Бродського", роздута перед виборами 1998 року до масштабів чи не "головної справи МВС" і помітно пригальмована після обрання Бродського депутатом під час перебування у слідчому ізоляторі. Після оголошення референдуму кількість звинувачень народних обранців у порушеннях законодавства мало не зрівнялася з кількістю злочинів, вчинених за попередні роки. Головне управління МВС України в Криму порушило кримінальну справу за фактом здирництва, в якій проходив народний депутат України, член парламентського Комітету боротьби з організованою злочинністю, Лев Миримський. Майже одночасно МВС передало до Генеральної прокуратури матеріали для притягнення до адміністративної відповідальності народних депутатів Людмили Супрун, Володимира Фіалковського й Олександра Данильчука. Їм інкримінували заборонене законом сумісництво депутатської та комерційної діяльності. Голова тимчасової спеціальної комісії ВР з питань незаконного відкриття за кордоном валютних рахунків Григорій Омельченко подав до Генпрокуратури матеріали перевірки незаконної комерційної діяльності та відкриття валютних рахунків за кордоном щодо народного депутата України Сергія Сопруна. І таких справ було ще дуже багато. Зрозуміло, справи лише відкрили і справедливість перемогла лише на устах.  Що ж згадаємо і інші гучні справи.

Рік 2000. Справа Жердицького.

Один з перших українських олігархів — Віктор Жердицький, так само як і його колега Павло Лазаренко пізнав справедливість за кордоном. У 1989 року він зареєстрував Київкоопбанк — один із перших комерційних банків в Україні. Через два роки компанію перейменовано на Градобанк, і вже 1995-го установа входила до п’ятірки найбільших банків України. у 1997 році розпочався крах банку, який пов’язують із двома гучними справами. Спершу, до суду на банк подало риболовецьке підприємство «Антарктика», яке не отримало в банку кредиту. Фірма подала судовий позов і, як не дивно, виграла процес: Градобанк зобов’язали видати компанії позику. У результаті серед клієнтів банку виникла паніка, почався масовий відплив грошей з рахунків. В той же час ж додалася справа фонду «Взаєморозуміння і примирення», розпорядника коштів остарбайтерів, який видав на зберігання Градобанку 86 млн німецьких марок. Фонд вимагав негайно повернути всю суму внеску, однак банк відмовив, мотивуючи це незакінченим терміном дії депозитного договору. В підсумку прокуратура порушила кримінальну справу, Жердицького заарештували, а через півроку звільнили під заставу. Але у 2000 році Жердицького знову заарештували — вже в Німеччині. До того він встиг стати депутатом Верховної Ради. Жердицького обвинували у викраденні 4 млн німецьких марок. Намагання Прокуратури України провести екстрадицію Жердицького нічим не закінчилися. Український депутат провів чотири роки за німецькими ґратами. Зараз ворог остарбайтерів відновлює свій бізнес в Україні.

2002 рік. Справа Тимошенко.

2 серпня 2002 року Генеральний прокурор України Святослав Піскун порушив кримінальну справу стосовно народного депутата Юлії Тимошенко. Справу порушили за ознаками злочинів, передбачених: ч.5 ст. 191 Кримінального кодексу України – заволодіння та привласнення коштів в особливо великих розмірах від реалізації споживачам України російського природного газу; ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 29, ст. 30, ч. 5 ст. 191 ККУ – організація, заволодіння та привласнення коштів в особливо великих розмірах від реалізації споживачам України російського природного газу; ч. 2 ст. 336 ККУ – службове підроблення; ч. 3 ст. 27 та ч. 2 ст. 366 ККУ – організація службового підроблення.
Крім того, С. Піскун порушив відносно Ю. Тимошенко кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України – зловживання владою або службовим становищем. Розслідування кримінальних справ було доручено Головному слідчому управлінню Генеральної прокуратури України. До того, Генеральна прокуратура на чолі з Михайлом Потебеньком також порушувала кримінальну справу проти Ю. Тимошенко. Генпрокуратура звинувачувала Юлію Володимирівну у  хабарництві, здійснення контрабанди у великих розмірах, посадової підробки документів. 21 лютого 2001 р. проти Тимошенко було порушено ще одну кримінальну справу за статтями 86 прим., 80 прим. і 19 Кримінального кодексу України – розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. На початку червня 2002 р. у парламент надійшло подання Генеральної прокуратури України, підписане тодішнім заступником генпрокурора Миколою Обиходом, на надання згоди ВР на притягнення лідера фракції БЮТ Юлії Тимошенко до кримінальної відповідальності. Але оскільки таке подання, відповідно до закону, має право представляти виключно генеральний прокурор, а тоді ця посада була вакантна, то воно не мало юридичної сили і його повернули до Генпрокуратури. Пам’ятаємо, як тоді ще брюнетка Тимошенко відсиділа у слідчому ізоляторі декілька місяців і повернулася на волю народною героїнею. Справи щодо Тимошенко закрили лише у 2005 році. У січні 2005-го Генеральний прокурор України Святослав Піскун заявив, що прокуратура закрила всі кримінальні справи, порушені в 1996 році проти Юлії Тимошенко і керівників корпорації "Єдині енергетичні системи України" Олександра Тимошенка, Геннадія Тимошенка, Антоніни Болюри, Євгена Шаго і Лідії Сокольченко. Він сказав, що таке рішення прийняв ще в грудні після того, як у Сполучених Штатах Америки було закрито провадження, і є офіційний лист, що "питань до Юлії Тимошенко в американської сторони немає". Святослав Піскун нагадав, що кримінальна справа щодо лідера БЮТ була пов'язана зі справою, порушеною проти екс-прем'єр-міністра України Павла Лазаренка.

2004 рік. Справа Тягнибока.

30 липня 2004 року Івано-Франківська прокуратура порушила кримінальну справу стосовно Олега Тягнибока за фактом його виступу на горі Яворина. 21 липня голова Держкомнацміграції України звернувся до Генеральної прокуратури України з проханням дати правову оцінку висловлюванням народного депутата України Олега Тягнибока, які він зробив 17 липня на горі Яворина. Комітет вважав слова Олега Тягнибока такими, що мають відверто ксенофобське спрямування і порушують захищені законом конституційні права громадян за етнічною ознакою. Того ж дня, 21 липня, Віктор Ющенко заявив про виключення Олега Тягнибока із фракції „Наша Україна”. Нагадаємо, що 17 червня народний депутат, голова ВО “Свобода” Олег Тягнибок, виступаючи на мітингу біля могили командира Української повстанської армії Клима Савура на Івано-Франківщині, сказав: „Вони не боялися як i ми зараз не маємо боятися, вони взяли автомат на шию i пішли в тiї ліси, вони готувалися i боролися з москалями, боролися з німцями, боролися з жидвою i з іншою нечистю яка хотіла забрати в нас нашу українську державу… Треба віддати Україну, нарешті, українцям. Оті молодi люди i ви, сивочолi, оце є та суміш якої найбільше боїться москальско-жидiвська мафія, яка сьогодні керує в Україні”. Згодом у суді з’явився зустрічний позов народного депутата України Олега Тягнибока до прокуратури Івано-Франківської області. Врешті решт суд визнав подання прокурати незаконним та виправдав тоді ще народного депутата.

1999-2007. Справа Шкіля

Кримінальну справу проти Андрія Шкіля було порушено після його участі в акції „Україна без Кучми”. На той час він очолював організацію УНА—УНСО, 18 членів якої було заарештовано разом з ним. Проте після обрання Андрія Шкіля народним депутатом України навесні 2002 року, його випустили на волю. Решта унсовців відсиділи різні терміни ув’язнення. Справу Андрія Шкіля виділили у окреме провадження та передали із СБУ до Генпрокуратури. У цілому справа пролежала під пилом останні 5 років. Але зовсім нещодавно справу Андрія Шкіля поновили. Генпрокуратура відновила розслідування кримінальної справи проти Андрія Шкіля за обвинуваченням в організації масових безпорядків під час акції Україна без Кучми. Депутат Партії Регіонів Владислав Забарський щиро зізнався, що відразу після складення Андрієм Шкілем депутатських повноважень він звернувся до Генпрокурора з проханням завершити розслідування і направити справу до суду, якщо її не поновлено. Заступник генпрокурора у листі на адресу депутата ПР повідомив, що справу проти БЮТівця поновлено. Його обвинувачують у організації масових безпорядків – ч.1 ст.71 Кримінального кодексу України в редакції 1960 року зі змінами  1992 і 1993 роках, тому що на момент порушення справи діяла саме стара редакція КК. Депутат регіонал заявив: "Ця справа буде своєрідним тестом для Банкової, що, як відомо контролює суди, на її прозорість і чесність. Адже вона неодноразово заявляла, що бандити повинні сидіти у тюрмах. Мені буде цікаво подивитися на Шкіля, як він у свою чергу дивитиметься в очі тим 18, що відсиділи, пацанам, яких він вивів на акцію”. Справа триває.

2007 рік. Справа Калашникова.

Справу скандально відомого народного депутата Олега Калашникова все ж таки розгляне Генеральна прокуратура. Генеральний прокурор України Олександр Медведько дав доручення своєму заступнику Миколі Голомші витребувати кримінальну справу за фактом подій, які відбулися із знімальною групою телеканалу СТБ у липні 2006 року. Генпрокуратура вже зайнялася вивченням стану досудового слідства у цій кримінальній справі. 12 липня цього року журналістка каналу СТБ Маргарита Ситник та оператор Володимир Новосад звернулись до Європейського суду з прав людини з проханням захистити їхні права, порушені затягуванням справи про побиття знімальної групи каналу народним депутатом V скликання Олегом Калашниковим та відмовою Генеральної прокуратури у порушенні кримінальної справи.Нагадаємо, 12 липня виповнюється рік із того дня, як група невідомих під проводом члена Партії регіонів, народного депутата Олега Калашникова напала на знімальну групу каналу СТБ, що проводила зйомки на території наметового містечка прибічників «Антикризової коаліції» біля Верховної Ради.

2007 рік. Справа Різака.

Ще один депутат ВРУ від Партії Регіонів. Попри його дурну справу і кримінальне минуле Іван Різак залишається дуже впливовою людиною на Закарпатті. Його затримання було чи не найскандальнішим в Україні. Досить лише пригадати як Тамара Прошкуратова прикувала себе до ліжка Різака, а Нестор Шуфрич відбивав власноруч наступ міліції. Історія правопорушень, яка тягнеться за Іваном Різаком, надзвичайно довга. Будучи головою Закарпатської облдержадміністрації він виявився причетний до багатьох кримінальних справ, котрі викликали великий резонанс у Закарпатті, а деякі – і по всій Україні. Перша з них – сумно відомі події навколо виборів мера м. Мукачево, після яких прямо почали говорити про зв’язки обласної влади з кримінальними авторитетами. Тоді після завершення голосування кілька виборчих дільниць були розгромлені та було побито народних депутатів від "Нашої України", що перебували на виборах як спостерігачі. За даними свідків, дільниці штурмували "під прикриттям" члена СДПУ(о) Івана Різака, який не бажав уступати кандидату-"нашоукраїнцю" вотчину есдеків. Ще більш скаженого розмаху правопорушення на Закарпатті досягли під час виборів Президента 2004 року. Тоді близько сотні бандитів скоїли напад на готель "Комфорт", та побили агітаторів за кандидата Ющенка, що проживали там. Трохи більше, ніж за місяць, у листопаді 2004 року співробітники УБОЗу затримали більше 40 осіб з його ж банди на стадіоні "Авангард" в Ужгороді. У них було вилучено чимало вогнепальної та холодної зброї, а також списки голів сільрад та виборчих комісій тих населених пунктів, де виборці підтримали Віктора Ющенка. Однак за наказом Івана Різака цих людей було відпущено. Крім того, ще у травні 2004 року трагічно закинув ректор Ужгородського національного університету Володимир Сливка. Його тіло було знайдено з перерізаними венами і ножем у грудях. Існує чимало доказів того, що ця смерть стала результатом конфлікту Сливки з СДПУ(о), що мав місце напередодні. Отож колишнього голову Закарпатської облдержадміністрації Івана Різака, звинувачують у доведенні до самогубства ректора Ужгородського державного університету Володимира Сливки; зловживанні службовим становищем; отриманні хабара; користуванні мобільним телефоном за рахунок Закарпаттяобленерго; організації масових заворушень у Сваляві; незаконній видачі посвідчень радника губернатора трьом особам. Прокурор Олександр Завадський просить Апеляційний суд Івано-Франківської області позбавити волі Івана Різака терміном на 12 років з конфіскацією майна. 23 липня під час останнього засідання Апеляційного суду Івано-Франківської області, на якому повинні були визначити долю підсудного Івана Різака, йому стало погано і справу перенесли. 

2007 рік. Справа Братства

Насамкінець, трохи іронії. У серпні цього року затвердили виборчий список кандидатів у народні депутати від партії «Братство». За словами лідера «Братства» Д.Корчинського, до списку, який складається із 100 осіб, увійшли виключно ті "братчики", які на сьогоднішній день знаходяться у слідчих ізоляторах або перебувають під розпискою про невиїзд. «Ми провели першу процедурну частину з’їзду за 25 хвилин. Це не рекорд для наших зібрань, але все це ми маємо зробити лише виключно для Центральної виборчої комісії, аби у неї було менше причин відмовити нам у реєстрації. Ми знайшли необхідні 180 тисяч доларів для застави, бо процедуру виборів перетворили на розвагу багатих. Нас дуже не хочуть бачити як учасників виборчого процесу, тому буде досить складно отримати реєстрацію у ЦВК. Я намагався переконати лідерів усіх провладних партій дати нам гроші на вибори, а ми, буцімто, будемо відтягувати голоси у їхніх конкурентів. Але це у мене не вийшло. Вони прекрасно розуміють, що "Братство" працює виключно у своїх інтересах, і ні на кого іншого", - розповів Д. Корчинський. Далі буде…

Олесь Кошовий, для JeyNews

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: