Антологія мітингів

Майдан Незалежності уже давно ні в кого не асоціюється з грандіозними фестами чи пафосними словосполученнями «визначна памятка культури», «центр Києва» тощо. Туристи ходять сюди не фотографуватись на тлі крилатої Берегині чи “Глобусу», а закарбувати у пам’яті та на плівці шал ополітизованого натовпу. Наразі подібними краєвидами тішить і площа перед ЦВК. А як все починалося…

Осінь – 2004. Помаранчева революція.

Напевне, саме вона стала початком безладь у свідомості громадян. Люди йшли стояти «за правду», ночувати у таборі біля вогню, «тому що вони відчували свій обов’язок перд Батьківщиною». Звичним стало йти з дому зі словами: «Якщо я не повернусь, то ти знаєш, що я просто мусив бути там». За випадкову наявність у гардеробі блакитного кольору можна було «вхопити по перше число». У той час новонароджених синів стало модно називати Вікторами… Можливо, це був перший і, на жаль, останній випадок воскресіння слабкої іскри патріотизму і ідейності.

Зима 2006. Передвиборча кампанія.

З’явився новий вид заробітку – мітинги, палатки тощо. Було дивовижно холодно, але було те, що гріло зсередини, - обіцяна сума приблизно 10 гривень за годину. Через кожні півгодини можна було йти грітись у найближчому закладі. За декілька днів народ з БЮТівських палаток, «притулків» соціал-демократів, «Ми» Литвина та регіоналів разом пили каву у якій-небудь кав’ярні міста, палко обговорюючи останні музичні новини. Ні для кого вже не мала значення приналежність один одного до різних політичних таборів і угруповань. Головним завданням такої роботи було орієнтуватись у лідерах і місцезнаходженні штабу певної організації і уміння «відмазуватись» від надто свідомих активних патріотично настроєних громадян. Це всіляко підтримувалось організаторами подібних «акцій протесту», а більшого ніхто й не вимагав. Звичайні мітинги оплачувались за загально прийнятим прейскурантом, тоді як різного роду «сутички політичних опонентів» оцінювались в іноземній валюті.

Осінь 2007. Життя після виборів.

Місце: площа перед ЦВК.

Дійові особи: мітингуючи. Близько 150 осіб.

Картина вражає своєю оригінальністю: 25 пронумерованих (!) палаток обв’язані біло-червоними стрічками за методикою: «стовп-лавочка-палатка». Міні-містечко оточене міліціонерами, які, схоже, охороняють не громадський спокій, а учасників «руху» від настирних журналістів і просто зацікавлених поглядів перехожих. Самі «ідейні активісти» під прапорами з написами «Партія ….. за чесні вибори» та «ЦИК! Защити выбор народа от …. саботажников!» намагаються сховатись від пронизуючого вітру і визирають сумними очима з-під капюшонів тонких спортивних костюмів. А ще їм заборонено спілкуватись з будь-ким :»Всі питання – до штабу!».

Фінансова зацікавленість уже не така, яка була колись: день коштує менше 100 гривень, годують погано, хоча принаймні видають палатки і спальники – і то добре. У містечку є навіть свій аналітично-інформаційний центр, але у ньому абсолютно відмовились спілкуватись «з народом». Існує система чергувань, тому відбувається постійна т.зв. «текучка кадрів». Стояти планується ще не довго – «до кінцевого оголошення результатів виборів лишилось менше тижня…» На питання, чому люди не йдуть працювати у офіси (благо, вакансій нині дуже багато), мітингувальники всміхаються: «ми – за ідею!», хоча, за яку саме, пояснити не можуть. От так і стоять замічені голодні хлопці і дівчата з початковою стадією грипу, а зовсім не агресивні молоді сепаратисти, як це часто змальовується у ЗМІ на замовлення тих чи інших політичних лідерів.

Мітинги стали уже частиною свідомості українців не як символ протесту чи боротьби за ідеали, а як форма експлуатації добровільної робочої сили. Скоро чекатимемо появи оголошень у рубриці «Вакансії”: «На постійну роботу потрібні учасники політичних акцій. Оплата договірна».

Тетяна Бондарь, для JeyNews

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: