Ядерний ренесанс в Україні: амбіції атомного лобі чи на потребу суспільства?

 З моменту аварії 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС минуло понад  20 років. За цей період громадська думка як в Україні, так і за її межами зазнала істотних змін - від повного неприйняття ядерної енергетики до обережного нейтралітету, пов'язаного з потребами суспільства в електроенергії, відсутністю нових серйозних подій на АЕС і запевненнями фахівців в практично повній неможливості повторення "чорнобильської катастрофи".

При цьому варто зазначити, що спектр позицій різних груп населення в Україні залишається дуже широким – від непримиренного "зеленого" підходу екологічних громадських організацій до активної "проатомної" думки населення міст-супутників АЕС.

Незалежно від крайніх позицій, що носять скоріш емоційний характер, для планування розвитку ядерної енергетики важливою повинна залишатися та обставина, що ядерні технології з моменту аварії на Чорнобильській АЕС не зазнали істотних змін, ядерні енергоблоки того ж покоління продовжують експлуатуватися у всьому світі, а нові проекти, які будуть реалізовані в найближчі десятиліття, носять еволюційний характер і орієнтовані на "надкрітичний начин" активної зони реакторів.

Результати широко пропагованого ймовірнісного аналізу безпеки підтверджують зниження вірогідності серйозної аварії на реакторах нового покоління в десятки разів. При цьому сукупні плани світової спільноти передбачають приблизно таке ж збільшення встановлених ядерних потужностей в найближчі десятиліття.

З урахуванням глобальних наслідків крупних радіаційних аварій (хоч і маловірогідних, але потенційно можливих), відмова від ядерної енергетики в масштабах України була б настільки ж невиправдана, як, наприклад, одностороння відмова від ядерної зброї – позитивні сторони використовуються іншими країнами, а ризики негативних наслідків в повному об'ємі залишаються нашими.

Психологічна «незручність» простих громадян у зв'язку з наявністю ядерних об'єктів на території країни є незаперечною. Проте, зворотним боком медалі при відмові від ядерної енергетики є відмова від відповідних наукоємких технологій і орієнтація на роль сировинного і ресурсного придатка розвинених країн, що сформує набагато гострішу психологічну "незручність" тих же громадян.

Істотними є екологічні наслідки функціонування ядерної енергетики, які викликають найбільший неспокій "помірної" частини суспільства – накопичення радіоактивних відходів і відпрацьованого ядерного палива. Цей недолік ядерних технологій є настільки ж незаперечним, як і викиди парникових газів тепловими електростанціями або негативний вплив на регіональні екосистеми рівнинних гідроелектростанцій.

Проте, всупереч широко поширюваній рекламі "альтернативних" джерел енергії (сонячних, вітрових, приливних, геотермальних тощо), суспільству слід чітко усвідомити, що безвідходних і нешкідливих джерел не існує. Не вдаючись до технологічних деталей виробництва, досить проаналізувати ціни на "альтернативну" електроенергію – так званий "зелений" тариф, який у всьому світі в 3-4 рази вищий за тариф для традиційних джерел (АЕС, ТЕС, ГЕС).

Очевидно, що ці витрати йдуть на "відхідні і шкідливі" виробничі процеси і відповідні захисні заходи, аналогічні традиційній енергетиці, але більш вартісні за традиційну - в 3-4 рази (виготовлення устаткування, матеріалів і інструментів для експлуатації і ремонтів, утилізацію відходів, захист персоналу, населення і навколишнього середовища і ін.).

Нарешті, слід проаналізувати цінові характеристики електроенергії, що виробляється на АЕС. Декларована деякими представниками "ядерного лобі" низька ціна (у 2-3 рази менша в порівнянні з електроенергією ТЕС) є міфом недобросовісних власників ядерних об'єктів – в деяких країнах тих, що отримали їх у власність в результаті приватизації, в інших, у тому числі і в Україні, – самої держави, що проводила утилітарну політику "безамортизаційної"» їх експлуатації з перенесенням проблем на майбутнє.

При такому підході максимально скорочуються витрати на підвищення безпеки, модернізацію і реконструкцію існуючих об'єктів, не здійснюється накопичення коштів на їхнє зняття з експлуатації, поховання радіоактивних відходів, будівництво заміщуючих потужностей та інші відкладені завдання.

В Україні така політика мала місце з початку 90-х років до недавнього часу. Насправді, як показують коректні техніко-економічні розрахунки і підтверджує досвід країн, що не практикують утилітарні підходи, реальна ціна на електроенергію АЕС всього на 20-30% нижче за електроенергію ТЕС, що дає деяку перевагу АЕС. При цьому капітальні вкладення для ядерної енергетики вищі, ніж для теплової, що дає деяку перевагу ТЕС.

Відтак можна вважати, що при плануванні розвитку  енергетики в масштабах країни, жодні аргументи соціального, екологічного або економічного характеру "про" і "контра" ядерних об'єктів не мають визначального значення. Хорошим підтвердженням цьому служить наявність значного "ядерного" сегменту в електроенергетиці всіх розвинених країн (за даними "Вашингтон Пост", у світовій енергетиці на долю ядерної генерації припадає 16% - це 440 енергетичних реакторів в  30 країнах, де мешкає дві третини людства, – "ЕП").

Абсолютно іншу визначальну роль при стратегічному плануванні набувають аспекти енергетичної безпеки країни. З цієї точки зору для електроенергетики України ключовими є наступні принципи:

•          достатність гарантованих паливних ресурсів (власних або таких, що імпортуються);

•          виключення підстав для різкого дорожчання цих ресурсів в найближчому майбутньому;

•          диверсифікація джерел постачань імпортованих паливних ресурсів;

•          відповідність вітчизняних генеруючих потужностей потребам економіки країни;

•          диверсифікація вітчизняних генеруючих потужностей;

•          конкурентоспроможність вітчизняних виробників електроенергії в світових масштабах;

•          фінансова готовність до завершення життєвого циклу об'єктів паливно-енергетичного комплексу і поводження з його технологічними відходами на завершальній стадії. 

Порушення будь-якого з цих принципів створює серйозну загрозу енергетичній безпеці країни, а, отже, фактичну, а не міфічну загрозу всьому суспільству.

З урахуванням незворотних процесів глобалізації, конкурентоспроможність національної електрогенерації є необхідною умовою конкурентоспроможності всієї вітчизняної продукції як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках. Виходячи з цього принципу достатньо очевидним є вивід про неприпустимість дорогих "альтернативних" джерел електроенергії в масштабах, що перевищують 10-20% від загального її виробництва. 

Поступове вичерпання запасів органічного палива приводило і далі приводитиме до його істотного дорожчання на світовому ринку. З урахуванням  обмежених рівнинних гідроресурсів і наявності значних вітчизняних запасів вугілля і уранової руди, використання вугільних ТЕС і АЕС є єдиною серйозною перспективою забезпечення потреб економіки України, що ростуть, в електроенергії на найближчі десятиліття.

Принцип диверсифікації генеруючих потужностей аналогічний добре відомому будь-якому проектувальникові або конструктору "захисту від відмови систем із загальної причини". Для енергетичних об'єктів цією причиною можуть служити глобальні або регіональні події метеорологічного, екологічного, геофізичного, соціально-політичного або іншого характеру. Тому, не зважаючи на дещо дешевшу електроенергію АЕС у порівнянні з ТЕС, розширення "ядерного" сегменту її виробництва вище 40-50% від загального об'єму недоцільно. Аналогічна межа застосовна і до "теплового" сегменту.

Для цілей розвитку ядерної енергетики найбільш безперечна реалізація принципів диверсифікації джерел постачань імпортованих паливних ресурсів і виключення підстав для різкого дорожчання палива полягає в одночасному розвитку вітчизняних елементів ядерно-паливного циклу. 

На сьогодні регульований державою ринок електроенергії у встановлених тарифах для генерації не враховує ряд витрат по завершенню життєвого циклу об'єктів паливно-енергетичного комплексу і поводженню з його технологічними відходами на завершальній стадії.

Продовження цієї практики очевидно приведе до збільшення витрат в майбутньому, єдиним джерелом покриття яких виявиться вартість електроенергії, а слідством – втрата конкурентоспроможності національною електрогенерацією.

Людвіг Литвинський, для ЕП

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: