Біла пляма української історії

28 квітня цього року виповнюється 60 років від початку операції «Вісла». Під час горезвісної акції 1947-го року, за різними оцінками, депортації зазнали понад 150 тисяч українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини. Скільки ж загинуло, не бажаючи покидати рідні домівки, і досі залишається невідомо.

Щобільше, підрахувати реальні втрати, які спричинила «Вісла» українцям, як кажуть дослідники, вже неможливо. Вони побоюються, якщо не підняти це питання на загальнодержавному рівні, то ця сторінка української історії назавжди залишиться білою плямою. З кожним роком очевидців трагедії стає все менше, а культурні та духовні пам’ятки, що українці надбали в депортації, якими нині фактично ніхто не займається, нещадно руйнуються.

Ще кілька місяців тому Світовий конгрес українців прийняв звернення до польського уряду, в якому зажадав вибачення за «ганебний злочин проти українського народу» акцію «Вісла». Нещодавно схоже звернення ухвалило й об’єднання товариств депортованих українців «Надсяння». Як каже голова об’єднання Володимир Середа, попри те, що акцію «Вісла» поляки пояснювали, як спробу нейтралізувати загони УСС, що діяли на прикордонних з Україною територією, сьогодні це вже навіть не можна назвати приводом для неї.

«Як засвідчили архіви, які стали доступними широкому загалу лише зовсім недавно, «Вісла» мала на меті повністю вирішити українське питання в Польщі. Тобто - це є не що інше, як ганебний, страшний злочин проти етнічних українців у Польщі. Варто зауважити, що у серпні 1990 року польський сенат відкрито засудив акцію «Вісла», назвавши її злочинною. Однак, вибачитися за неї перед українцями полякам сили духу так і не стало. На мою думку, 60-та річниця від тих ганебних подій - це чи не найкращим приводом для цього. Побачимо, чи їм вистарчить політичної відваги бути чесними насамперед перед самими собою», - переконаний пан Середа.

Сьогодні потерпілих від операції «Вісла» в Україні залишилося дуже мало. Так, на Львівщині їх можна порахувати буквально на пальцях. Більшість депортованих залишилося жити там, куди їх закинули комуністичні режими: чи то радянської України, чи Польщі. Цікаво, що лише третина визнають своє походження, а інші повністю асимілювалися у тому середовищі, в яке потрапили.

Отець Богдан Прах - нині ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа, кандидат історичних наук - про операцію «Вісла» чув від батьків. Він народився вже після того, як матері з батьком вдалося повернутися на свою батьківщину - у містечко Лісько, що на північний схід від Перемишля. З невеликого польського містечка, яке заселяли в основному українці, під час акції «Вісла» виселили майже всіх, а повернутися у рідні домівки через десятки років вдалося лише кільком родинам. Більшість родичів отця Богдана зазнали депортації ще у 1944 році, коли у вересні того року УРСР та Тимчасовий Уряд Польські підписали договір про обмін людьми, що заселяли кордони. Спочатку це носило добровільний характер, але, як згадує Богдан Прах, побачивши, що етнічні українці не хочуть їхати з Польщі, а етнічні поляки з України, до людей почали застосовувати масові репресії. Сім’я Прахів тоді переховувалася, але вже травні 1947 року, коли «Вісла» тільки-но розпочалася, її переселили на колишні німецькі території на північ Польщі поблизу Балтійського моря.

«Після переселення на північ Польщі, батьки розказували, їм жилося дуже-дуже важко. Очевидно настрої антиукраїнські були дуже сильні. Українці не мали можливості спілкуватися між собою, адже навіть родичів порозселювали далеко одне від одного – по 100-200 кілометрів. Українське життя майже не розвивалося не було жодної української організації, української церкви, - згадує отець Богдан Прах. - Отож питання: була чи не була акція «Вісла» злочином проти українського народу для мене сьогодні взагалі не стоїть. Це було не що інше як злочин і треба це визнати».

Нині отець Богдан Прах активно досліджує ті часи в історії українського народу. Він зібрав понад 10 тисяч фотографій з повоєнних років та, зокрема, часів «Вісли». Як він каже, той період на сьогодні фактично є білою плямою.

«Я об’їздив фактично всі етнічні українські села. Душа болить на це дивитися. Занедбані кладовища, закинуті церкви… Поляки, звичайно ж, цим не займаються, а українцям, і це дуже гірко, це не потрібно. Скільки пам’яток вже втрачено, настане час, коли ми захочемо відновити історію, але вже не зможемо це зробити», - каже ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа.

Як це не парадоксально, але для того, щоб зайнятися цією сторінкою своєю історії, українська громадськість та влада чекає оцінки акції «Вісла» польськими властями. Наразі ж залишається тішитися лише тим, що указом президента України у Львові спорядять пам’ятник депортованим українцям. Цікаво, що поминальні заходи з нагоди 60-річчя акції «Вісла» відбуватимуться лише у Львові та Перемишлі. Як пояснили організатори, у Києві через складну політичну ситуацію всі заходи відмінили.

Оксана Ціжман, Львів

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: