Діти з наших вулиць

Поки малий читав молитву, жалісливі бабусі та дідусі діставали гаманці та щедро сипали копійки у простягнуту руку. “Може, діти не мають за що навіть хліба купити”, – з легким докором сказала літня жінка сусідці, яка сиділа незворушно, й віддала гривню.

Сповідь жебрака зі стажем

Я також доволі часто давала милостиню дітям, бо душа болить від думки, що вони ходять голодні та холодні. Аж поки не довідалися, що оті малі жебраки – насправді непогані актори, які добре знають, як розчулити людей. Вони й оком не моргнуть, як заживо “поховають” живих батьків або оголосять цілком здорову матір “невиліковно хворою”. Щоб досягти мети, підійдуть будь-які засоби.

Про це мені розповів 12-річний Назар, жебрак зі стажем, з яким зустрілася у Львівському притулку для неповнолітніх. Хлопець дуже кмітливий, легко спілкується і з ровесниками, і з дорослими. Якось, коли йому було сім років, побачив, як на вулиці малі циганчата просять милостиню. Поспостерігав за ними. Один із жебраків, ровесник Назара, підійшов до нього й запитав: “Хочеш спробувати?” Назар погодився. Тоді циганчук сказав малому декілька хитрих фраз, після яких перехожі “стовідсотково” даватимуть гроші. Хлопець спробував. Вийшло. Відтоді йому стало нецікаво ні вдома, ні в школі. “Справжнє” життя кипіло лише на вулиці. “Тут не пропадеш, – каже Назар. – Тут кльово, робиш що хочеш, зустрічаєшся з ким хочеш, ніхто тобі не наказує”.

– У школі нудно, спробуйте висидіти стільки уроків, – гаряче переконував Назар. – До того ж усі навколо вихваляються: в когось нові кросівки, в когось – “мобілка”. У мене цього не було, зате тепер я можу купити все це собі без чиєїсь допомоги.

Хлопець розповів, що, як правило, просив милостиню поблизу одного з ресторанів швидкого харчування. “Працював” із пасажирами дорогих іномарок. Назар – природжений актор: уміє так скривити обличчя, пустити сльозу, розповідаючи історію свого “гіркого” життя-буття, що майже ніхто не залишався байдужим. Відвідувачі спершу досита годували малого, потім купували продуктів про запас та ще й давали милостиню.

– Найбільше, що я заробив за один день, – 300 гривень, – розповів Назар. – Але головним для мене було, щоб вистачило на обід для мене і брата, на цигарки і щоб ще залишилося на комп’ютерний клуб.

– Обідали ми в барі, – каже Назар. – У нас є знайомі бармени, які нас і вночі пускають. А ночували в комп’ютерному центрі. Там пускають усіх – головне, щоб гроші були. Хотіли – грали на комп’ютері, ні, то відсипалися.

Коли денний заробіток був вищий за мінімальний, хлопці розкошували: їхали на секонд-хенд і купували собі новий одяг, декілька разів навідалися в лазню, інколи їздили на таксі.

У Львівському притулку для неповнолітніх Назар і його старший брат Михайло вже вп’яте чи вшосте. І, мабуть, не востаннє. Коли сюди вперше доправили одного з братів, завідувач притулку Світлана Гаврилюк розшукала маму. Та прийшла і слізно просила нікому не розповідати про сина. Мовляв, збирається вдруге заміж, а чоловік не знає, що в неї вже є двоє синів, їх виховує бабуся. Жінка обіцяла зробити все, аби старшим дітям жилося добре. Проте слова не дотримала. За якийсь час до притулку з вулиці привели другого сина. І такі приводи стали регулярними.

Назар зізнався, що вже 11 місяців не був удома. Уже скоро закінчиться навчальний рік, а хлопці у школі практично й не були. І це нікого не хвилює, їх ніхто не шукає: ні мати, ні вчителі, ні працівники інспекції у справах неповнолітніх.

Відколи Назар і Михайло почали жити на вулиці, вони об’їздили чи не всю Україну: були в Києві, Луцьку, Вінниці, Рівному. У Здолбунові Назар уперше спробував нюхати клей. Що буде далі з хлопцями, не відомо. З притулку їх скерують до школи-інтернату в Червонограді. Та чи втримаються там хлопці, які звикли до вільного життя на вулиці?

Чому діти стають нічийними?

Серед людей побутує думка, що на вулиці опиняються діти, чиї батьки поїхали на заробітки, а синів і доньок залишили на родичів. Натомість завідувач Львівського притулку для неповнолітніх Світлана Гаврилюк стверджує, що такі неповнолітні до притулку, як правило, не потрапляють. Батьки висилають їм гроші, й вони сидять по барах. Дітьми вулиці здебільшого стають ті хлопчики та дівчатка, котрі живуть у незаможних чи неблагополучних сім’ях. Окрім того, як стверджують працівники притулку, прокуратури, міліції, доволі часто на вулиці опиняються діти, які народилися і яких виховували в цілком нормальних на перший погляд родинах. Одні пішли з дому, бо їм набридло слухати постійні сварки батьків, інші бачили батька та маму тільки декілька хвилин уранці, адже ті весь час пропадають на роботах і поцікавитися, чим живе їхнє чадо, які в нього проблеми, не мали часу, ще хтось утікає з дому, бо батьки неспроможні задовольнити їхні забаганки: купити модний одяг чи дорогі телефони.

– Дитину, яка хоч день прожила на вулиці та пізнала принади “легкого життя”, потім дуже важко втримати вдома, – розповіла Світлана Гаврилюк. – Це ми бачимо на прикладі своїх підопічних. Діти, котрі потрапили до нас із дому (скажімо, раптово осиротіли), і поки відповідні служби визначать, куди їх скерувати, вони перебувають у притулку. Так ось, ці діти майже ніколи не повертаються до нас удруге. Ті, кого привели безпосередньо з вулиці, потраплять по декілька разів, вони вже не можуть ніде втриматися, їх манить “свобода”.

На жаль, дітей, які живуть самі по собі, без опіки, ласки та контролю дорослих, дуже багато. Лише через притулок щороку проходить понад 400 дітлахів.

Серед людей – як у пустелі

У притулку для неповнолітніх перебуває четверо дітей із Городоцького району. Всього в сім’ї їх шестеро. Батько вже рік не з’являвся вдома, мати народила найменшого, отримала гроші від держави, які виплачують при народженні дитини, і, як розповіла Світлана Гаврилюк, пішла кудись. Немовля, якому було декілька місяців, покинула на старших дітей. Вони ходили селом і просили молока для маленького. Що ці діти їли, як жили, нікого тривалий час не хвилювало.

Але ж про те, в якій ситуації вони опинилися, знали сусіди, сільська влада, зрештою, відповідні районні служби. Однак ці діти жили серед людей – як у пустелі…

Львівська газета

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: