Сповідь жертви трамадолу

Кожен із нас у молодості помилявся і, звичайно, шкодував про це. Та, на жаль, є такі фатальні вчинки, котрі буквально розділяють долю: на ДО та ПІСЛЯ. 22-річна львів’янка Наталя С. (ім’я змінено з етичних міркувань) була школяркою, коли вперше відчула згубний чар наркотику. Ціна насолоди – понівечене життя.

Тепер, коли її існування перетворилося фактично на пекло, вона щоденно подумки повертається у ТОЙ день і щораз крізь сльози шепоче наче заклинання: «Господи, чому я вийшла тоді на шкільне подвір’я?! Господи, ну чому я послухала Ольгу?!» Але відповіді немає. Лише тиша...

Невеселі спогади не дають заснути. Душа болить. Безсонні ночі – звикла річ для Наталки, як і цілком реальний фізичний біль, який давно її мучить. Біль у голові переростає у гаряче підступне пульсування, таке гостре, що здається, ніби у мозок забитий сталевий цвях. Це біль, який безжально шматує її тіло... Від нього не рятує ніщо.

Хочеться кричати, стиснувши голову руками, але сил нема навіть на крик. Залишається лише тихенько стогнати, чекаючи, коли ж таки наступить рятівний сон. Сон! Лише у сні змордовані тіло і свідомість на кілька годин вириваються з полону болю, страху і відчаю. Нехай сон важкий і недовгий, але він хоч тимчасово позбавить від болю, поганих спогадів і невеселих думок про завтрашній день, який буде такий же порожній як вчорашній.

Закінчиться він так само, як і сьогоднішній – могильною тишею порожньої кімнати та болем у всьому тілі. Болем, який неначе страшна змія, стискає коліна, плечі, груди і починає душити. Так з’являються галюцинації і жахливі видіння, від яких Наталка з тремтінням прокидається.

Усе це призводить до інших страшних думок, котрі підступно проникають у підсвідомість, перемагаючи інстинкт самозбереження. Від тих думок їй самій стає моторошно, вона їх проганяє, але ніби звідкись із глибини її власної души хтось невідомий шепоче: «Якщо звичайний сон – це тимчасовий порятунок від болю та страждань, то може є сенс увійти в інший СОН, котрий не припиниться ніколи, бо буде вічним, і ти вже не зазнаватимеш жодних страждань. Зроби крок, Наталко, я чекаю на тебе, і все одразу зникне – і біль, і нудьга… Залишиться лише вічний сон, який ви чомусь називаєютє смертю…» Іноді цей голос буває настільки реалістичним, що Наталці здається, ніби вона вночі у порожній кімнаті не одна, а є ще хтось, чи щось, і, відчуваючи оцю присутність їй стає так страшно, що аж кров стине в жилах. «Зроби, це Наталю, зроби. Не бійся, це не боляче, нічого не відчуєш, ніби заснеш... Зроби, Наталю, зроби. Я чекаю на тебе,» – говорить їй нічна пітьма, котра несподівано оживає та починає рухатись, повільно напливаючи на дівчину. І Наталці стає жахно від того, що колись вона, не витримає тортур болем та страхом і таки послухається того нічного голосу і таки зробить щось над собою...

«Господи, ну чому я тоді вийшла на шкільне подвір’я?! Чому я послухала Олю?!» – у тисячний раз картає вона себе і згадує той джень, коли 18-річною школяркою спробувала біло-червону капсулу медичного препарату з дивною назвою – трамадол. Попробувала і зі здивуванням для себе відчула ейфорію. Тоді у вісімнадцять років Наталка ще не розуміла, що коли ти думаєш, ніби бавишся з дияволом, насправді, диявол розпочинає з тобою свою майже безпрограшну жорстоку гру...

Одна на цілому світі

Життя звичайної львівської дівчини Наталки навряд чи можна було б назвати солодким. Мешкала в центі Львова у двокімнатній квартирі разом із мамою, сестрою та братом-інвалідом. Батька свого ніколи не бачила. Була молодшою дитиною у родині, втім, подорослішала рано. Поки була маленькою, про неї ще так-сяк піклувалися. Але щойно минуло 10 років, вічно зайнята своїми побутовими негараздами та пошуком грошей мати перестала нею цікавитись. Інших дітей, її однокласниць, батьки машинами підвозили до школу та зустрічали після уроків, а маленька Наталочка вчилася сама собі готувати їжу, зашивати одяг, який доношувала після сестри, залишаючись один на один зі своїми душевними та побутовими проблемами. Що робити? як бути? у кого шукати розради? Відповідь знайшлася…

Наталка рано зрозуміла, «що таке добре, а що таке погано». Вона старалась уникати вуличних компаній, де підлітки займалися чи то крадіжками, чи бійками. Розуміла, що ті, хто колють у вени ширку чи зловживають алкоголем далеко не підуть. І хоч на вулиці вистарчало всіляких «доброзичливців», котрі спершу запропонують безплатно вколотися, дівчина розуміла, що «наркота» – це деградація і втрата здоров’я, плюс постійні проблеми з міліцією. Тому завжди відмовлялася від пропозиції «вдарити по вені» (тобто уколотись ширкою – важким наркотиком, виготовленим із головок опіумного маку), або «бухнути чорнила» (випити дешевого вина). Одного разу спробувала «пихнути план»(покурити «маріхуани»– висушеного і порізаного листя коноплі), але задоволення від того не отримала. І хоч сама була з бідної сім’ї, спілкувалася та дружила не тільки з такими, як вона, дітьми вулиці. Серед її друзів були діти із заможних родин.

Минуло 18 років. І, можливо, її життя пішло б зовсім по-інакшому, якби не фатальна зустріч з Олею, дівчиною, що закінчила їхню школу на кілька років раніше.

День, який забрав сонце

На дворі була весна, світило сонце, уроки закінчились, але дівчата не розходились, а обговорювали, які сукні вони одягнуть на випускний вечір. Наталка у тій розмові участі не брала, бо знала – її мама жодної сукні не купить і не пошиє, навіть не треба про це мріяти. Накричати, вилаяти, мовляв, скільки ти ще будеш сидіти в мене на шиї, будь ласка, це матуся легко організує, а от щось подарувати молодшій доньці – ніколи в житті. Від таких думок ставало сумно, тому Наталка не поспішала додому – з однокласницями веселіше. Розмовляючи про сукні, дівчата не помітили, як до них підійшла Оля, котра колись вчилась у їхній школі. Вона когось чекала, і щоб не нудьгувати підійшла до компанії. Оля відразу звернула увагу на невеселий вигляд Наталки: «Чого така сумна?» «Та так, дома проблеми», – відповіла Наталка. «Буває. По собі знаю, домашні можуть таких стресів нагнати, що хоч вішайся. О! Є спосіб трішки повеселішати. На, спробуй ось це. І решта так само, попробуйте «прикольно» буде», – сказала Оля і у неї на долоні з’явилось кілька капсул біло-червоного кольору. Зміст однієї з них Ольга одразу відправила собі до рота, запивши пігулку водою з пластиковою пляшки.

«Що це, наркота якась?» – вагалися дівчата, більшість з яких, і Наталка у тому числі, знали яку біду можуть принести наркотики. «Та які наркотики! – засміялась Оля. – Я що ворог собі на «дурь» «присідати». Це ж ліки, у звичайній аптеці купила. Он на етикетку гляньте, трамадол називається. Фабричний виріб, не фуфло.»

Тоді Наталка вперше почула слово «трамадол». Якщо у аптеках продається, – міркували малолітки, – тоді точно не наркота. Можна разочок і спробувати, що воно таке. Досвідчена Оля пояснювала: «Спочатку трішки буде нудити, але потім стане класно, от самі подивіться». Наталка разом зі всіма проковтнула вміст однієї капсули, відзначаючи про себе нові відчуття. Справді, дещо нудить, але не сильно. Ніби ледь підкосились ноги і поплила земля. Голова закрутилась, але від того стало добре, наче летиш на каруселі у парку Культури. І весело стало, реально весело! Миттю забулась сварлива мама, завжди чимось незадоволені старші брат та сестра, не бентежило навіть те, що на випускному вечорі у неї не буде нової сукні. Ну її на фіг, ту сукню, і без неї добре. Десь ніби здалека вона чула голос Олі, котра повчала: «Трам» прикольна «тєма», дєвкі. «Загрібає» на всю струю, але ж і не ширка, колотись не треба, по жулікам, щоб купити, ходити не треба. Прийшла в аптеку і взяла. Дітям його так просто те відпускають, але якщо продавець у аптеці побачить, що ти «свій», то запросто дасть. Потрібно буде трішки доплатити. Підходьте до фармацевтів, тихенько просіть і вам відразу допоможуть. Я так і роблю». Того фатального дня Наталка спробувала ще кілька капсул. До дому прилетіла мов на крилах. Навіть на маму, котра за звичкою почала на неї кричати, не звернула уваги. Все навколо крутилось у якомусь божевільному танку. Так почалося БОЖЕВІЛЛЯ, страшну суть якого Наталка усвідомила і зрозуміла тільки пізніше.

Наступного дня, після уроків, вона разом із подругою, до речі донькою порядних і заможних батьків, пішла в одну з аптек, про котрі розповідала Оля. Їм таки вдалося у молодої дівчини-фармацевтки купити кілька упаковок «траму». Ну, і звичайно, грошей дали більше, ніж коштував наркотик, а тому дівчина продавала їм капсули щораз. І вдруге, і втретє, і ще багато-багато разів. І не тільки їм. Купивши препарат, вони приймали вже по дві капсули, щоб більше «вставило». І їх таки «вставило». На третій день все повторилось. «Прикольна» штука цей «трам». Хочеш хорошого настою, будь ласка, прийняла дві три капсули і маєш свято на весь день. Тоді вони ще не розуміли, що цю гру так просто не закінчиш. Так непомітно для себе Наталка і кілька її подруг серйозно «присіли» на трамадол. Щоденно уживаючи по три, а то і більше капсул, вони і не помітили, що поступово вже не уявляють життя без цього препарату.

У павутинні

Спочатку Наталці здавалось, що вона знайшла панацею від усіх своїх проблем. Коли вона, як кажуть у їхньому середовищі, «закинувши пару роликів траму», йшла в ейфорії містом, і бачила заклопотані стомлені роботою обличчя перехожих, то самовпевнено думала: «А от я не боюсь нічого і нікого. І зможу все, якщо захочу. Трамадол допоможе».

Допоміг… Оскільки вона вживала по дві-три, а то й п’ять капсул щодень, то спочатку трамадол «допоміг» позбутись здорового сну. Без «ролика» вона вже не могла заснути. Потім «підсобив» з нирками – з’явились болі. Стало колоти серце, а їй було тільки 19 років. Потім з’явилась незрозуміла невмотивована дратівливість на всіх і вся, особливо, коли в аптеках не було в той день «траму» чи у неї не вистарчало грошей на кілька «роликів». Втім, вона ще вірила, що капсули тарамадолу знівелюють усі її негаразди. Але віра у казку швидко минула. У якийсь момент Наталка зрозуміла, що тепер більше за все у житті їй хочеться одного – чергової дози трамадолу. Саме ДОЗИ – термін із життя наркоманів, що «сидять» на ширці. Вона помітила, що всі хвороби і болячки, котрі стали раптом з’являтись вона лікує однаково – три «ролики» ранком, щоб вийти на вулицю (бо як не приймеш, то і не захочеться), три на вечір – щоб заснути. Час спливав, мов вода у річці. Сьогодні травень, а ніби недавно був січень. Блін, а куди ж ділись лютий, квітень, березень? І що відбувалось у ці місяці? Спробувала згадати і не змогла. Бо нічого не відбувалось, крім пошуку грошей на чергову жменю «роликів». Всі її думки тепер крутились навколо «траму». Мама накричить – «ролики» до рота, голова болить, знову за «ролики». Навіть гінекологічні розлади, котрі інколи виникають у кожної дівчини, вона «лікувала» трамадолом. А що, випила три-чотири капсули, і ти знову у своєму тихому світі, де нічого не болить, і ні про що думати не треба. Але доводилося, коли час «приходу» закінчувався або закінчувались гроші. Спробувала влаштуватись на роботу продавцем у магазин. Було важко: не могла заснути, вранці – встати. Не могла зосередитись і перерахувати гроші, стежити за товаром. Тоді вона нарешті чітко усвідомила – це з нею робить трамадол, але однаково продовжувала його приймати разом зі своїми подругами.

«Боже, у що я перетворююсь, – якось сказала вона сама собі. – Куди кочусь». Поділилась думками із подружкою: «Слухай, а чи не час нам «ЗАВ’ЯЗАТИ з «трамом»?» «Час, а то будемо, як Ірка, захворіємо на епілепсію, і тоді зовсім кранти». Ірка – це їхня однокласниця, яка колись теж з подачі Олі спробувала «трам». Усі бачили, як пускаючи слину, Іра, каталась по землі і дико завивала, а потім ледве не задихнулась. Було страшно. «Час зав’язувати. Все, із завтрашнього дня не будемо купувати». Але прийшов ранок і ноги знову несли до вже знайомих аптек. Коли не знаходили трамадол. вживали інші психотропні речовини, остаточно добиваючи свою нервову систему. Один раз, коли дуже сильно «ламало», за порадою «доброго» знайомого, навіть пили «кухар» – відвар з головок опіумного маку.(Для трамадольщиків це норма – починають із «траму», а потім переходять на мак, тобто на ширку, заспокоюючи себе, що мак, це «натурпродукт», а не якась хімія). Так тривало чотири роки. Нічого позаду, нічого у майбутньому... Лише «трам», «трам» і «трам». І ще з’явилася «ломка» – дикий і сильний незрозумілий біль у всьому тілі, коли не вдавалось знайти гроші на «ролики». Раніше вона думала, що «ломка» буває лише у наркоманів, тобто у тих, хто «ширяється», а тепер «ломка» і у неї. Все частіше і частіше, стали з’являтись думки про самогубство. А кому вона потрібна? Хочеться лише одного – піти в аптеку і купити кілька пігулок. «Боже, поможи мені, – плакала Наталка у хвилини просвітління, – дай людину, яка допоможе вирватись із цього павутиння» І Бог почув її.

Дорога до світла

Наталка почала відвідувати сеанси групової терапії, де збирались анонімні наркомани. Познайомилась із Віктором, хлопцем, котрий свого часу, як і вона тепер, також довго «сидів» на «трамі». Потім знайшов у собі силу волі спинитися. Він запропонував Наталці ходити у реабілітаційний центр «ДОРОГА», де лікують таких, як вона. Але для цього старання інших людей замало, треба щире і сильне бажання самого хворого: розпочати нове життя. Життя без «траму», «хімії», «ширки»... Розказуючи все це, Наталка плаче. Їй важко говорити, але вона мусить виговоритися. У випадку із наркозалежними, це конче потрібно, розмови дають результат. Є надія, що «Дорога» допоможе цій дівчині, як допомогла вже багатьом наркозалежним молодим людям знайти у житті інший шлях, іншу дорогу. Дорогу без наркотиків. Як колись казали у древньому Китаї: «Дорога у тисячу миль починається з першого маленького кроку». Наталка свій перший крок до власного порятунку вже зробила і є надія, що колись, вилікувавшись, вона допоможе зробити такий крок іншим, хто потребує допомоги, задихаючись у павутинні наркоманії.

До речі. Останніми днями міліція взялась за трамадол, і за аптеки, що ним підпільно торгують. Тепер «трам» майже не купиш. Ціна його піднялась. Тепер одна пігулка коштує 6, а подекуди і 10 гривень. Не у всіх знайдуться такі гроші. Тепер львівські трамадольщики змушені будуть переходити на ширку. Вона стане дешевшою і її порівняно з «трамом» легше дістати». А ширка – наркотик шкідливіший за «трам» І значить почнуться масові передози, вуличні грабунки, квартирні крадіжки, молодіжні суїциди. А це вже справді дуже страшно...

Олег Мацех, координатор ГО «Громадський форум Львова»:

Для того, що побороти трамадольну залежність у середовищі молодих людей, треба, по-перше, позбавити ліцензії аптеки, що торгують трамадолом без рецепту.

По-друге, на законодавчому рівні змінити статус трамадолу як медичного препарату і прирівняти його до класу сильних наркотиків чи сильнодіючих психотропних речовин. Хоча за своєю хімічною структурою він не є суто наркотичною речовиною, але за впливом на свідомість молодих людей я вважаю його наркотиком.

По-третє, з боку силових органів потрібно зробити жорсткішим контроль за обсягами виготовлення трамадолу. За нашими підрахунками, для онкохворих в Україні на рік потрібно 1,5-2 млн одиниць цього препарату, а наша фармацевтична промисловість (завод «Стірол» у Горлівці,»Харківський фармацевцевтичний завод», «Київський вітамінний» та інші) випускають...70 мільйонів одиниць (!) трамадолу. Здогадуєтесь, куди іде вся решта, крім отих 1,5-2 млн, що потребують онкохворі. Він потрапляє до таких, як Наталка. І якщо в містах ще ведеться яксь боротьба із незаконним обігом «траму», то у селах взагалі не знають, як із цим боротися.

По-четверте, треба не залишати напризволяще таких підлітків, як Наталка, котрі позбавлені опіки і допомоги з боку батьків. Наприклад, ми спільно з керівництвом МВС Львівщини розробляємо програму надання можливості безкоштовного навчання дітям на кшталт Наталки безпосередньо в Інституті внутрішніх справ. Міліція, розуміючи проблему молодіжної наркоманії, сприяє нам.

І останнє, п’яте, у боротьбі з таким явищем, як молодіжна наркозалежність, треба згуртувати все суспільство: пресу, благочинні організації, органи влади, представників бізнесу і тоді, дасть Бог, буде результат.

Юрій Лелявський, ЗІК

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: