Львівщина: територія бідності

Подібна картина спостерігається і у Львівській області. З кожним роком межа бідності (рівень витрат, нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб) виростає в середньому на 100 гривень: коли у 2005 році ця межа досягала 403,7 грн, цьогоріч – близько 600 грн. (А ця сума наразі є більшою від мінімальної заробітної платні!).

Така картина не може не викликати подиву оскільки, згідно численним запевнянням місцевих чиновників, в економіці Львівської області за останні роки спостерігалися темпи зростання зарплати: наприклад, через кожних п’ять років середня зарплата  одного працівника , зайнятого в економіці Львівщини, збільшувалася у 3,6 раза або ж на 36,3%. Чи, може, цей приріс був лише на папері, а не у кишенях пересічних громадян області?

Для підтвердження цієї гіпотези – ще кілька фактів. На перший погляд цифри ці дійсно вражають (у позитивному сенсі):

• у Львівській області працює 3 424 економічно активних підприємств (20 з них – великі)
• за роки незалежності у промисловий комплекс області інвестовано 240 мільйонів доларів США та ще 5 мільйонів  доларів США – у будівництво
• На Львівщині працює один із п’яти нафтопереробних комплексів України – НПК «Галичина»
• Ефективність використання сільськогосподарських угідь в нашій області в 1,5 раза вища, ніж на решти території України
• У Львівській області працює 140 ринків та здійснює свою діяльність 96 тисяч суб’єктів підприємництва (тобто, на 10 тисяч осіб, що мешкають у нашому регіоні припадає 63 малих підприємства – а загалом по Україні ця цифра становить 44)
• На Львівщині щорічно зростає чисельність наукових кадрів вищої кваліфікації – у нас лише докторів наук понад 800 та більше 5 000 кандидатів наук
• Щороку кількість туристів, що приїздять відвідати Львівську область (читай: залишають тут гроші) збільшується на 44%

Здавалося б, із таким показниками вже за рік-другий наша область має досягти неабиякого рівня економічного розвитку, а відтак – суттєво повинні збільшитись і доходи мешканців регіону. Та це не так. При таких гарних (на папері) показниках економічного розвитку рівень безробіття у Львівській області серед осіб працездатного віку тільки офіційно становить 9,6% (Можна лише здогадуватися якою є неофіційна цифра, оскільки працівники різноманітних управлінь статистики навряд чи врахували усіх легальних і нелегальних заробітчан, що масово виїхали із нашої області у пошуках кращої долі і довгого євро).

І коли власне місто Львів ще сяк-так зводить кінці з кінцями, число безробітних у сільській місцевості Львівщини направду жахає – у селах рівень безробіття є більшим від міського у 2,1 раза. Справа в тому, що у селах просто немає нових робочих місць і ніхто створювати їх там, за винятками поодиноких прикладів, не поспішає.

Зрозуміло, що збільшення кількості безробітних переростає у збільшення кількості тих, хто живе за межею бідності. Офіційно бідною людина вважається тоді, коли рівень її доходів є нижчим від визначеної межі бідності. Так от, за оцінкою Міжнародної організації праці, в цілому у Львівські області рівень бідності наразі становить 37,7% - тобто саме 37,7% мешканців регіону не здатні за власні кошти навіть, даруйте, прогодувати самих себе. Погодьтесь, дійсно кричуща цифра і змінити її на краще вдасться ще не скоро.

Хоча, надія все-таки є. Мінімальна. За темпами зростання заробітної плати, які склалися у нашій області за останні роки, рівень номінальної зарплати становитиме у 2010 році – 2,2 тис грн., а у 2015 – 5 тис. грн. Відповідно і зростання реальної зарплати (з урахуванням системи оподаткування та індексу інфляції) становитиме у 2010 – 199%, а в 2015 – 389,2%. І, якщо вірити прогнозам аналітиків, щорічно не суттєво, але знижуватиметься й кількість бідного населення. Проте, навіть за найоптимістичнішими підрахунками на Львівщині лише офіційно бідними в 2010 році будуть 730 000 осіб! На жаль.

Чому так? Відповідь на це запитання може бути лише одна. На жаль, за 16 років незалежності України правляча еліта держави (а еліта області й поготів!) не піклувалися про добробут народу й займалася виключно політичними питаннями, заграючи з Росією чи Заходом, тринькаючи національне багатство і займаючись збагаченням за рахунок народу. У результаті – маємо те, що маємо (чи те, на що заслуговуємо?)

Чи є вихід? Можна взяти прапори і піти на Майдан – пробували, не допомогло. Можна піти на вибори і проголосувати за нові обіцянки – теж пробували. Можна не піти на вибори – результат аналогічний. Очевидно, керуючись такими мотивами наші любі галичани і їдуть за кордон. Та навряд чи бодай один із таких емігрантів знає, що на початку цього року Сполучені Штати Америки виділити Україні не менше 550 мільйонів доларів для подолання бідності (і про це офіційно кілька місяців тому  на прес-конференції в Києві заявив віце-президент з оперативної діяльності американської корпорації «Виклик тисячоліття» Джон Гевко). Де ці кошти?.. От ми і маємо відповідь як побороти бідність у нашій державі – спочатку слід побороти корупцію.

Ганна Веселка, для JeyNews

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: