Україна - Італія (4:0)

Доброго дня вам, шановна громадо, вибачєйте шо так довго не давала ніц про себе чути, їздила туво до Києва і забула зарядку до нокєї вдома, то не мала як написати… Але ви я вижу тут не скучали, троха шось відбувалосі на сайті, то є правильно. Ну так от, мусіла їздити до столиці до італьянського посольства по свого паспорта, який я здавала шоби мені візу до Італії зробили. І шо ви думаєте, то ніц но єдні розстройства. Хотіла до дочки поїхати, вона вже десь зо п'єть роки там жиє, має чоловіка якогось італійця – файний такий хлоп, чимсь на того похожий Рікі Марті, чи як там його. Питаєте чого но єдні розстройства?, зара всьо розкажу, попорядку, майте троха стриманє. Десь в березню ті італьянці відкрили в Києві, як вони називают, «візовий центер», ліпше б вони відразу його і закрили, най їм добре буде. Казали трега теперка сюда здавати документи, то і надійніше і скорше зробим вам тую візу. А ше перед тим як здавати документа трега було дзвонити до них і сі зареєструвати. Ну то я подзвонила, правда ніц не скажу, реєструют там дуже файні люди, зі мнов дівчинка говорила, Оленка звати, то така мила дитина, шо зі мнов рідні діти так не говорили ніколи як вона; і всьо поясне і розкаже і ше й подєкує і попросе звонити ше(не знаю правда нашо мені ше дзвонити до них, хіба шоби знов з Оленков сі поспілкувати). Але всьо приємне на тім сі скінчило. Здала я свого паспорта ше третого квітнє, і всьо, то саме шо на макулатуру здала, ні слуху ні духу. Я не знаю як там вони мої документа розглєдали, може під мікроскопом або шо, но розглянули аж за два з половинов місяці!

Чекайте витріщати очи, то ше всьо! Я подзвонила, кажут всьо, можете приїжджєти за документами. А, думаю, най вже буде, тих два місєці часу то таке, може і направду трега було їм стільки того часу, бо людей скажу вам я, зара таке враженнє шо пів України до Італії їде! Троха сумно, чесно кажучи на то сі дивити, як наша молодьож замість того шоб сі вчити на Україні, а тоди і працювати ту, розвивати нашу неньку, їде закордон і миє туалєти за бабами італьянськими… чесне слово сумно…

Нас ше молодих я пригадую фашисти хотіли вивезти, то ми сі не давали, з поїздів на ходу зіскакували но шоби сі лишити в Україні(нехай навіть вона тоди вже під совєтами була, але ж то Україна), а теперішнє поколіннє саме кидає всьо тут, старих батьків, малих дітей і їде гет, за границю, думає шо там буде їм ліпше. І як Маринка моя їхала памнєтаю плакала я тєжко, зара вже наче привикла, і той італієць її наче любе, поважає, мене сіньйора називає, але то вже не є українська сім'я, і діти їхні вже не українцями будут… заговориласі шось я трохи про наболіле, ну так от, думаю най вже буде, тіко чекала, то добре шо вже сі скінчило то всьо. їду я до столиці, як я вже казала без зарядного до нокеї, най го шляк трафе, лишаю всю господарку, старого заслаблого, забераю того паспорта, і шо би ви думали, мені кажут шо у візі, курча, відмовили! І шо би ви робили на мойому місці? Правильно, я так і зробила: сказала тому послу хто він є і куда йому іти і поїхала додому, ну бо шо ше буш робив… Замість того шоби бути зара з Маринков, під тим, як то місто італійське сі називає, ну ви знаєте… там ше наш Андрійко в футбола за їхню команду грав(і файно я вам скажу грав, не то шо зара в того чукчі), О згадала, під Міляном, то я мушу чекати заким тепер вона до мене приїде…

Але знеєте може то і до ліпшого, най ліпше вони до нас їздят, най бачут нашу природу, най бачут наших дівчат(але но бачут а не зразу виманюют їх звідси), най бачут як ми жиєм. Та, в нас ше не всьо добре, але ми жиєм, душевно, по-українськи, а не як ті роботи ідеяльно функціонуєм, як на заході. І повірте всьо ше буде в нас файно, ше італьянці будут чекали по пів року шоби їм візу до України відкрили, а через пів року їм скажут шо звиняйте – дудки вам, у візі відказано, ваші ферарі і віли – не аргумєнт, до України з душов трега їхати…

Ту скоро, ну чи може ше не дуже скоро, має бути футбол, матч-відповідь, відбір до Євро, Україна-Італія, то я вже ставку ставлю на рахунок штири – ноль на нашу користь (Андрійко ше їм покаже, будете виділи), і вам раджу – ліпше щиро боліти за своїх і за шісот гривень вчити дітей в школі, чим забутисі хто ти є і за тисєчу єврів, вибачєйте на слові, мити за бабами унітази.

Баба Ганя, для JeyNews

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: