Дипломовані емігранти

Українські вчені мужі почали освоєння європейських освітніх центрів іще задовго до російської спудейської експансії в Європу часів Петра І. Одним із найвідоміших у ХV столітті викладачів Краківського університету, на лекції якого приходив молодий Микола Копернік, був професор Котермак (більше знаний під іменем латиномовного поета Юрія Дрогобича) – багаторічний ректор Болонського університету, перший з українців удостоєний звання доктора вільних мистецтв і медицини.

Нині ж спостерігається чергова хвиля інтелектуального штурму європейських та американських вишів українськими студентами.

За  приблизними підрахунками Міністерства освіти (приблизними, бо, крім офіційних програм обмінів студентами, які фінансують різноманітні фундації та уряди інших держав, чимало студентів нині їдуть учитися за кордон за кошти батьків або спонсорів чи беруть у банку кредит на навчання), щороку омріяний диплом європейського зразка отримує від 10 до 15 тисяч українців. До того ж конкурс на одну стипендію за офіційними програмами щороку зростає (хоча деякі програми європейських урядів або фундацій постійно скорочуються), а умови їх отримання жорсткішають.

Причина в тому, що на початку незалежності України багато які країни хотіли підтримати наш курс на євроінтеграцію, тому й запроваджували широкий спектр стипендій для навчання в європейських вишах. Ни­ні ж, коли велика кількість студентів після отримання диплома почала лишатися за кордоном, уряди країн запроваджують певні обмеження: від заборони іноземним студентам протягом кількох років претендувати на працевлаштування до заборони в’їзду в країну протягом певного часу після завершення навчання. Незважаючи на це, кількість дипломованих емігрантів поки що перевищує кількість тих, що повертаються в Україну.

«Повертаються переважно люди, які спеціалізуються з гуманітарних предметів – соціології, психології, журналістики, бо там є купа своїх спеціалістів і нашим знайти там роботу в цій сфері набагато складніше, – розповідає мій колега Дмитро Губенко, який нещодавно закінчив магістерську програму в Каліфорнійському державному університеті Нортридж. – Ті ж, котрі орієнтуються чітко на науку, назад не повертаються, бо їм тут нічого робити: один експеримент у галузі квантової фізики коштує більше, ніж вартість усієї вищої освіти в Україні. Тому вони намагаються ще під час навчання закріпитися на кафедрах, зарекомендувати себе й залишитися в університетах. Є й третя категорія людей – це ті, які цілеспрямовано їдуть здобувати бізнес-освіту. Вони із самого початку орієнтуються на високі посади й високі заробітки, і їм усе одно, де працювати, аби добре платили».

Європейська та американська освіти давно вже взяли за головну мету розвиток у майбутніх спеціалістів самостійності мислення, уміння пристосовуватися до нових умов і вузьку спеціалізацію, у той час як українська освіта пропагує розширення наукового кругозору та опанування широкого спектру знань із різних галузей. І те й друге має право на існування, хоча найкращий результат дістають, коли поєднують обидві системи (що, власне, і можна спостерегти в наших студентів, які здобувають за кордоном другу спеціальність або продовжують навчання на магістерських курсах). Однак і тут є своє «але»...

«Рівень знань і рівень організації процесу навчання в Україні надзвичайно низький. У багатьох галузях студентів навчають за московськими підручниками десятирічної давності, перекладеними із іще застаріліших англомовних підручників, – каже голова правління ЗАТ «Крафт фудз Україна» Юрій Логуш. – А прочитати новішу редакцію цього підручника в оригіналі більшість нашої професури просто неспроможна. Особливо це стосується таких нових для України галузей, як економіка, бізнес, управління фінансами. Тому ми не довіряємо українським дипломам. До нас приходили влаштовуватися на роботу діти багатіїв із червоними дипломами, але рівень знань у них і вміння орієнтуватися в кон’юнктурі ринку нульові. Тому що батьки за хабарі купили їм диплом, а тепер хочуть і на роботу влаштувати по блату».

Не довіряють нашим дипломам поки що й у Європі, та й в Україні в бага­тьох великих компаніях набагато охочіше приймають на роботу спеціалістів з європейським досвідом навчання або роботи. «На жаль, українські дипломи, хоч би які вони були червоні, у світі нині не котируються: там набагато легше знайти роботу людині, яка має диплом найгіршого університету Німеччини, ніж найкращого  університету України», – ділиться враженнями Зоряна Вербич, яка навчалася в університетах Швеції та Німеччини.

Тим часом іще в травні 2005 року Україна стала повноцінним учасником Болонського процесу, а до 2010 року Міністерство освіти обіцяє завершити входження в європейську систему вищої освіти, за якою Європа береться визнавати наші дипломи й наукові ступені. Щоправда, академічне визнання – це одне, але, уступаючи в європейські виші або влаштовуючись на роботу, усе одно претенденти змушені будуть проходити конкурс на загальних підставах.

А заступник київського міського голови Віталій Журавський виношує ідею розширити коло шкіл із поглибленим вивченням іноземної мови, аби їхні випускники отримували атестати, які давали б право вступати й в українські виші, і в англійські, німецькі або французькі. Поки що відбувається дискусія, який із двох шляхів вибрати: до української програми додати обов’язкове складання предметів, що вивчають у школах тих країн, чи взяти за основу їхні навчальні курси, до яких додати українські предмети.

Отже, кількість дипломованих спеціалістів з українським громадянством та європейським досвідом невпинно зростатиме. І багато хто з них, перш ніж шукати щастя по світах, спробує скористатися можливістю для самореалізації в Україні. Вони й створюватимуть золоту акцію інтелектуального потенціалу держави. Ось тільки ця акція буде дуже чутливою до економічної та політичної кон’юнктури: за найменшої загрози звуження їхніх прав і свобод молоді й амбітні люди легко можуть знятися з місця й виїхати за кордон, інвестуючи свої знання та енергію в розвиток їхнього світлого капіталістичного майбутнього. І є небезпека, що українців залишаться навчати й лікувати тільки «спеціалісти» з купленими червоними дипломами, яким у світі нічого робити.

Без цензури

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: