Дерев’яні храми в Україні. Згарище пам’яті

Тихими «мріями з дерева крилатими» називав Богдан-Ігор Антонич дерев’яні храми. Одна схоже на те, що скоро Україна залишиться без мрій та пам’яті, яку зберігали іконостаси та стіни дерев’яних храмів.  

Як стверджує викладач кафедри реставрації Національного університету “Львівська політехніка” Олег Рибчинський, в Україні збереглися 2500 дерев’яних церков, з них 800 на Львівщині. Однак, починаючи з 2003-го, в Україні щороку стає майже на 20 храмів менше. Здебільшого вони зникають внаслідок пожеж.

Пожежники лише розводять руками, кажуть, що врятувати храм з дерева, в якому виникла пожежа, практично нереально, бо він горить так само швидко, як і як сірник. 

Вже у перші дні нового року, тобто 3 січня 2008 року надійшло повідомлення про пожежу в дерев‘яній церкві Львівської єпархії УГКЦ у м. Яворові. Церква не була історичною чи архітектурною пам’яткою, однак сам факт, що її збудували у 1670 році, свідчив про цінність цього храму. Під час пожежі вогонь знищив середню частину будівлі та майно церкви. Загиблих та потерпілих немає. А ось причина виникнення пожежі невідома досі.

Торік також вже в першому місяці року на Львівщині згоріла церква. 28 січня 2007-го виникла пожежа у дерев’яній церкві Богоявлення Господа нашого Ісуса Христа УГКЦ, яку у 1873 році звели в селі Головецько Сколівського району. Храм розміром 15х8 м, висотою 15 м, згорів дотла. Причиною пожежі стало порушення правил пожежної безпеки при експлуатації електромережі.

Так розпочався рік, в якому згоріло майже два десятки дерев’яних храмів. Та найбільшою втратою були дві пам’ятки – дерев’яна 600-літня церква і 300-літня дзвіниця, які згоріли у селі Шкло, до речі, теж Яворівського району на Львівщині. Пожежники приїхали швидко, але врятувати храм не встигли. Вогонь був настільки сильний, що розплавив церковний дзвін. Загасили полум’я лише через півтори години. На згарищі знайшли розплавлену золоту чашу та обгорілі книги.

Попри ці красномовні приклади держава начебто намагається вплинути на цю складну ситуацію. Так, у січні 2005 року Мінкультури розпочало державну програму зберігання пам'ятників дерев'яної сакральної архітектури України, яка буде діяти до 2010-го. Вона передбачає створення переліку дерев'яних церков, що збереглися, вивчення їхнього стану, а потім проведення необхідних робіт з реставрації.

Однак директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький переконаний, що ця програма не виконується. У ситуації, що склалася з дерев’яними церквами, звинувачує передусім Державну службу охорони пам’яток, яка, за його словами, попросту не виконує своїх обов’язків.

Священики та громада не дотримуються приписів пожежників про те, що дерев’яні споруди необхідно покривати спеціальними розчинами, ставити в них сигналізацію. Тому дуже часто причиною того, що церква стає попелищем, стає звичайна людська недбалість.

Не можна стверджувати, однак існує думка, що священикам також до вподоби нові муровані храми. У новій церкві му можна і більшу громаду зібрати, і більше коштів. Прикро, однак усі ці фактори негативно впливають на збереження сакральних пам’яток. Борис Возницький скаржиться, що за час незалежності України таких пожеж сталося значно більше, ніж за Радянського Союзу. Ніхто також не підраховує збитків, які завдають пожежі. А втрати для майбутніх поколінь просто неоціненні. Окрім, мільярдів гривень, які ми втрачаємо, ми залишаємо без пам’яті про творення духовного світу своєї нації.

Якщо й надалі ніхто не нестиме відповідальності за нищення та недбале ставлення до сакральних пам’яток в Україні, то ми ризикуємо лише із словників та довідкової літератури дізнаватися про те, що таке бабинець, нава, одвірок, підсябиття, гонт. Та навіть якщо рано чи пізно в Україні по-справжньому замисляться над вагомістю дерев’яних пам’яток, наші предки побачать багато із них лише на світлинах заблукалих у цих далеких селах туристів та святочні фотознімки місцевих мешканців, зроблені на Різдво чи Великдень. Оскільки місцеві жителі також часто долучаються до того, що древній храм руйнується. Прагнучи кращого, селяни оббивають дерев’яні храми пластиком та залізом. Натомість фахівці наголошують, що у такому випадку вже краще просто знести такий храм, оскільки дерево «не може так дихати» і поволі руйнується.  Як пише Олег Рибчинський, «живу душу церкви розпинають на бляшаному хресті, не відаючи, що творять».

 Оксана Скансен, для JeyNews

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: