Війна цивілізацій

Будь-які військові навчання НАТО в Україні - завжди велике свято для української преси й завжди вони нагадують відмінно зрежисований спектакль. Ідеальні американські кораблі, нагладжена й строката від нашивок іноземна вояччина випромінюють упевненість і чинність. Неодмінний сюжет навчань - порятунок мирного населення в критичній і небезпечній для життя обстановці.

І обов'язково на цьому тлі відбувається клоунське протистояння — смішні дідки й бабусі із плакатами або "один човен у тумані", що було подане провідними ЗМІ як акція по блокуванню в порту іноземних кораблів. Таким чином, не так вуж і важливо, що до НАТО ми не готові технічно.

Важливо те, що в наших головах складається контрастна й зрозуміла картинка: Альянс — це дуже серйозно й симпатично, а протестують проти нього дурні й маргінали, до яких ти будеш автоматично зарахований, тільки-но відкриєш рота для критики північноатлантичних перспектив України. Власне кажучи, а чому ти проти НАТО? Де прості й зрозумілі аргументи, що пояснюють, чому ти проти "демократії, євростандартів, інвестицій"? Проти "сучасної, професійної армії", "рятування від совкового мислення" і інших "цукерок", якими українців заманюють у блок? Тим часом, аргументи ці лежать на поверхні, і видумувати нічого не потрібно.

Досить взяти в руки План дій Україна-НАТО (ПДУН), прийнятий в 2002 році на основі Хартії про особливе партнерство, підписаної в Мадриді 9 липня 1997 року.

«Демократія, євростандарти й інвестиції»

Принадність зовнішньої сторони спілкування з євроатлантичними структурами — прекрасні формулювання в документах і відкриті посмішки натовських функціонерів. І ПДУН теж починається з дуже гарних слів про загальні принципи демократії й євростандарти. Однак біс ховається в деталях, про це знають всі дорослі люди. Важливо розуміти, які саме "загальні принципи" маються на увазі й, головне, яка нам від цього користь. Особливо коли мова йде про повну інтеграцію в євроатлантичні структури, на що повинні бути спрямовані "усе без винятку процеси внутрішнього розвитку країни".

Отож у деталях НАТО досить безапеляційне. Ключовим елементом економічної стратегії України називається повна інтеграція у світовий економічний простір. Ця "детальність" означає руйнування залишків передових галузей, повну неконкурентоспроможність і в результаті — майже повну відсутність власного внутрішнього виробництва.

Прискорено розвиватися в умовах відкритості світовому ринку неможливо. Ще в V столітті до нашої ери Геродот помітив, що з волі богів природно-кліматичні кордони найчастіше збігаються із кордонами народів і держав. І якщо відкрити кліматичну карту, то можна помітити, що південно-західна границя поширення східних слов'ян збігається з певною ізотермою (лінією рівних середніх температур) січня — мінус 7 градусів.

Якщо ж подивитися на карту, на якій позначено країни — члени НАТО, то виявляється, що їхньої столиці лежать в "плюсовому" кліматичному поясі. Кумедно, що з "нових" європейських країн столиця доволі прозахідної Словенії, першу серед колишніх югославських республік прийняту в ЄС, теж в "плюсі". Для повноти картини НАТО 10 років тому не вистачало тільки Хорватії, Грузії й, може бути, Азербайджану, якщо іти по лінії ізотерми. І от, будь ласка, "нульова" Албанія й "плюсова" Хорватія стали для НАТО як рідні, Грузія під проводом американських друзів прагне туди ж. Подивіться, куди, крім України летав Дік Чейні? В Грузію та Азербайджан!

Протистояння НАТО й країн Варшавського договору в цьому ракурсі представляються дещо по-іншому: "плюсові" західні країни добре почуваються у світовій економіці, рівень виробничих витрат у них приблизно однаковий, і вони цілком можуть входити в єдиний ринок. Чим він більше, тим більше плюсів для учасників — і в придбанні, і в збуті товарів. Загальний ринок вінчається військово-політичним союзом.

Для колишніх східноєвропейських соцкраїн і "нейтралів" було більш вигідним дистанциювання від світової економіки, а для республік колишнього СРСР — взагалі економічна ізоляція від "світового ринку" і навіть неконвертованість валюти. Звісно, це відображдалося й політично. І лише тому, що через низькі температури й довгий опалювальний сезон, великих витрат на будматеріали і паливо, більш калорійне харчування та ін., усе, що виробляється у нас, дорожче, ніж на світовому ринку. Подивіться: жодна з східноєвропейських країн, що увійшли у НАТО з політичних міркувать, «не тягне» передбаченого стандартами Альянсу фінансування збройних сил.

Все дуже просто: у кого товар дешевше, тому вигідніший максимально відкритий ринок, у кого витрати високі, ті змушені тримати кордон на замку. У першу чергу, для іноземних товарів і вітчизняного капіталу. Росія — наш природний союзник, наші товари конкурентоспроможні тільки на її ринку. А "висококваліфіковані робітники" і "дешева сировина", за рахунок яких ми повинні завоювати увесь світ, — це дурні міфи. І коли нас закликали прибрати перешкоди на шляху інвестицій, мався на увазі зворотний процес. Просто цього ніхто не пояснював. Гроші вигідніше вкладати не в нас, а в країнах з теплим кліматом і дійсно дешевою робочою силою: Малайзії, Китаї, Сінгапурі...

В Україні вигідно засівати чорноземи рапсом для біопалива й соняшником, виснажуючи ґрунти й вивозячи весь урожай. Вигідно пиляти ліс, експортувати руди й напівфабрикат металу, де газ, витрачений на виплавку, оплачують українські громадяни. За формою це типовий неоколоніалізм, і що б там не казали приємні люди з іноземних амбасад, основна ідея соціал-дарвінізму, що лежить в основі західної цивілізації, — це експлуатація слабкого.

"Слабкі народи" повинні стати сильними або загинути. Західне суспільство відправляє гуманітарну допомогу голодуючійАфриці, але ніколи не допоможе бідним неграм побудувати заводи, розвити передову науку, що займається фундаментальними дослідженнями, створити власну систему вищої освіти або сучасне сільське господарство.

 «Совкове мислення»

Відмовитися від усього, що пов'язує нас із радянським минулим та росіянами, — одне з найголовніших завдань у житті "свідомого українця". Його ідеологічна основа — євроцентризм, ідея існування нібито єдиної світової цивілізації, що має свою правильну пряму дорогу, по якій іде Захід і по який "історично призначено" рухатись Україні. Патріот, що виступає за НАТО, міркує про "повернення до загальнолюдських цінностей" і "цивілізації".

Але вища мета "боротьби із совком" — створення на нашій території атомізованого, несолідарного й керованого суспільства, а також "оптимізація" його чисельності. Нажаль, що українські патріоти НАТО цього не усвідомлюють. Наприкінці 80-х років Маргарет Тетчер чітко озвучила спільну, треба вважати, думку західних країн: "На території СРСР економічно доцільне проживання 15 мільйонів чоловік". Наявність інших людей з погляду конкурентної ринкової економіки, неефективна. Саме тому лакшмі міттали й "ріжуть социалку"…

Знаменитий англійський економіст Томас-Роберт Мальтус ясно висловився ще в XIX столітті: "Людина, що прийшла в зайнятий вже світ, якщо суспільство не в змозі скористатися його працею, не має ні найменшого права вимагати якого б то не було прожиття, і в дійсності він зайвий на землі. Природа велить йому піти й не сповільнить сама здійснити свій вирок". Опалювальний сезон, до якого місцеві органи влади готуються ціле літо і який щороку стає топ-новиною, — яскравий приклад такого "вироку". 

Тепло в радянський час розподілялося нарівно всім. І реалізуючи невід'ємне право на життя для всіх членів суспільства, держава припускала, що хтось не буде віддавати навіть копійчану платню. Сьогодні ми бачимо спроби розірвати комунальну інфраструктуру "як на Заході", шляхом розшарування людей за рівнем прибутків. Але це не вдасться. Тепло прийде відключати всім — богатым і бідним, "патріотам" і "совкам", заморожуючи й руйнуючи всю систему життєзабезпечення. Це в цивілізованій Великобританії середня температура січня +4,5 градуси за Цельсієм. А в Україні бувають сильні морози. Не дуже давня новина: Кабмін Тимошенко погрозився відключати газ тим, в кого нета лічильників. І для України принциповість "по-західному" означає, що після кожної зими із багатоповерхівок будуть вивозити тисячі трупів замерзлих незаможних. "Непотрібних людей". Така собі природна оптимізація й "боротьба із совком". Ми дозволяємо режиму в обмін на якусь політичну примару викидати за борт цілі соціальні верстви… І не треба думати, що вас це не стосується: всі люди старіють та боліють.

Тим часом головний радянський і слов'янський принцип "від кожного за здібностями" фактично є забороною на безробіття, і його не можна обійти виплатою субсидій. Ми зобов'язувалися один перед одним не викидати за поріг слабких, ділитися роботою й нікого не відправляли на паперть, у банду або в дурдом — три шляхи для безробітного. Якщо ринок нехтує людиною як товаром, якщо йому не потрібна частина людини — його сила, розум, талант, то з суспільства викидається вся людина, якій "надається можливість" померти голодною смертю. Це стандарт західної цивілізації. Наша рівність завжди йшла від від козацького коша, де всі їдять із одного казана, намагаючись не зачерпнути зайвого, але вага і положення кожного різні. Від українського села, де земля дає необхідний мінімум кожному, а подальша міра статку визначається твоєю роботою й твоєю хваткою.

А за соціальним братерством поволі стояла глибинна ідея братерства релігійного, "колективного порятунку". Людина, просто тому що народилася на нашій землі, має право на життя, тобто, на базовий мінімум її забезпечення. Кожен з нас цінний та унікальний, і ми не збираємось вимірювати чим. Аби людина була хороша, кажуть у народі. Ми насолоджуємося спілкуванням з незнайомими людьми в метро, у дорозі, на вулиці. Навіть наші чиновники — антибюрократи, оскільки все залежить від особистого до тебе відношення.

Від цього відмовився Захід, породивши індивідуаліста, - самотнього, затиснутого в тісні рамки, й в глибині душі депресивного й тужливого лузєра. За цю тугу західне суспільство одержало компенсацію у вигляді можливості "подорожувати всім світом у рядах армії США" та вичавлювати всі соки з "третього світу". Саме тому живе шаблон "простий робітник у Європі їздить на " Тойоті-Камрі". Заради чого відмовляємося від братерства людей ми? Закриття кордонів Росії й Білорусі у випадку нашого вступу до НАТО і перетворення українських стратегічних об'єктів у ціль для ракетного удару навряд чи відповідає й нашим людським уявленням про життя й добре сусідство; вкрай невигідно й економічно…

"Сучасна й професійна армія"

Нещодавно в Києві побував генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер, що мав ознайомитись із ходом реформування Збройних сил України. Ніякої оцінки генсек не дав. Проте висловився Президент Ющенко, відзначивши, що "перехід ЗСУ на контрактну основу в параметрах, означени три роки тому, є нездійсненним". Загальний обсяг фінансування Міноборони становить 9,9 млрд. грн., з яких основна частина проїдається і йде на зарплату. Торік, згідно "Білій книзі-2007", були проведені 6 батальйонних, 15 ротних навчань і виконані 11 льотно-тактичних завдань. Як вести в бій танкові армії давно ніхто не пам'ятає.

На сьогодні вичерпали строк експлуатації більше половини бойових літаків, авто- і бронетехніки. Зенітно-ракетні комплекси й бойові кораблі зношені на 84—85%. Зате на президентську іграшку — військовий ліцей у Батурині грошей не жаліють. Основна маса озброєнь, якими укомплектована українська армія, до 2011 року вичерпає строк експлуатації й перетвориться в металобрухт. Щоб створити нову армію, знадобиться 50 млрд. грн. Стандарт НАТО — виділяти на армію в рік 2% від ВВП. Закон про оборону зобов'язує виділяти 3% ВВП.

На що будуть витрачені ці колосальні гроші? ПДУН стверджує, що наша країна "прагне адаптувати свої структури й завдання до загроз безпеки…на євроатлантичному просторі, відійти від принципу "кругової територіальної оборони країни" (тобто оборони своїми силами — Авт.)". Конкретніше це пояснював колишній міністр оборони Анатолій Гриценко, пояснюючи, що скорочення армії до 143 тисяч чоловік в 2011 році тільки зміцнить її. Вона, як їжачок з анекдоту, буде сильна, але легка.

Перед нами поставлене завдання закриття військових баз, утилізація "застарілих і надлишкових боєприпасів і військової техніки", конверсія оборонних підприємств і рекультивація земель. Цікаво, яка техніка, зброя й боєприпаси можуть бути "надлишковими" і чому Юлія Тимошенко з великою помпою влаштувала розпродаж запасів самих надійних систем стрілецької зброї зі складів МінЧС, якщо в 2011 році нема на чому буде їздити й нема з чого стріляти?

Те, що лишилося від українського ВПК, працює на експорт, продаючи залишки "ізюму" — унікальних систем, створених ще за радянських часів, а в нашу армію ці розробки не надходять. У нас є багато унікальних і передових розробок і є програми створення нових. Але немає ніяких ознак реалізації цих програм у майбутньому. Тим часом, прилучаючись до високого рівня "нової системи колективної безпеки" у рамках НАТО, ми зобов'язані провести реструктуризацію оборонно-промислового комплексу, для того щоб він повністю відповідав вимогам ринкової економіки й відкритої конкуренції як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках.

Що для нас означає відкрита конкуренція, ми вже говорили. А оскільки наші розробки все-таки цікаві, те, згідно ПДУН, в Україні повинна бути створена "правова й організаційна база", що передбачує "поглиблене співробітництво" у справі надання НАТО всієї інформації з обмеженим доступом у галузі військового планування й військової реформи. Нас прямо зобов’язують модернізувати державні системи телекомунікації та інформації таким чином, щоб за їх допомогою могла передаватися інформація НАТО з обмеженим доступом, підігнати під один стандарт службу управління повітряним рухом.

Ми вивалюємо перед незнайомцями всі свої секрети та страшні таємниці, віддаємо ключі від хати із запрошенням заходити, коли заманеться і брати, що захочеться. У перспективі окреслено «мінімально достатній» рівень взаємосумісності озброєння, техніки та військової доктрини з країнами-членами НАТО для виконання місій у його складі. Цей ідеал — обмежений контингент, що, якщо буде потреба, можна взяти під повний контроль. Напевно, це буде дуже, дуже гарна армія. Тільки більше якась іноземна.

Сьогодні підприємства ВПК постачають армію лише на 8—9%. Держзамовлення давно немає навіть на бронежилети. Проте оснащуватися за західними стандартами потрібно. Де взяти зброю й техніку? Правильно, купити... Саме по цьому шляху вже збиваючи в кров ноги йдуть Польша, Чехія, Румунія...

Розвиваючи далі думку про взаємосумісність, можна підкреслити наступне. Роздержавлення в економіці; політреформа, що відібрала в громадян право особисто делегувати повноваження, та ввела знеособлені списки; відсторонення військових від прийняття рішень, що стосуються армії, її скорочення й уніфікація під західні системи керування в сукупності дають можливість одного чудового дня взяти під контроль і всю країну. "Євростандартизований" громадянин-атом не зможе й не захоче протидіяти цьому, тим більше що суспільство не зв'язане відчуттям "спільної справи". А псевдоукраїнський націоналізм знайде слова, щоб пояснити, чому здобувши незалежність, нам вкрай необхідно залізти в нову кабалу…

Ви можете запитати, навіщо це потрібно Заходу, звідки ці дивні, параноїдальні висновки? А відповідь така: "мирний" час, які пам'ятають люди старшого покоління, не був мирним. Проти СРСР велася війна, планувалися й проводилися військові дії, застосовувалися цілком конкретні системи зброї, працювали спеціально навчені "частини психологічної війни", всередині СРСР діяла впливова "п'ята колона". Але громадяни поводилися так, начебто ніякої війни немає, і керівництво країни не бажало створювати паніку. Тому СРСР і зазнав поразки…

Сьогодні наше мислення не змінилося. Ми не віримо, що війна триває й що бойові дії ведуться проти Росії, що не захотіла вмирати й упевнено встала на ноги, і проти нашої цивілізації — такої незручної для Заходу. В останній операції "холодної війни", коли на сторону супротивника перейшло майже все керівництво СРСР і впливова частина інтелектуальної еліти, йому вдалося паралізувати свідомість і волю більшості громадян, блискавично провести капітуляцію й роззброювання величезної країни, а потім розділити трофейні цінності, що дісталися надзвичайні. Це історичний факт, з якого ми не витягли уроку, виявившись раптом наодинці зі своїми проблемами.

А потрібно зрозуміти просту істину: у цивілізаційній війні переможеного супротивника знищують. Знищують не мечем, а як самобутню культуру, коли більша частина народу згасає, розпорошується, зникає з земної поверхні. У випадку зі слов'янами це можна робити й вроздріб… Якими мають бути слов’яни дуже добре видно у вищезгаданій Словенії: ідеальний обслуговуючий персонал, без великих прагнень, без великих думок, без промисловості та науки, чию країну перетворили на велике місце відпочинку справжніх «білих людей». А українці – слов’яни, як би хто не хотів довести протилежне.

Сподіватися на щирі обійми американських друзів та "перемогу демократії" - дурість.  Захід у відносинах з переможеним супротивником дотримується завітім Нікколо Макіавеллі, а цей "першополітолог" написав у відомій книзі "Государ": "Немає засобу надійно заволодіти містом інакше, як піддавши його руйнуванню. Хто захопить місто, що віддавна має волю, і пощадить його, того місто не пощадить. Там завжди відшукається привід для заколоту в ім'я волі й старих порядків, які не змусять забути ні час, ні благодіяння нової влади. Що не роби, як не намагайся, але якщо не роз'єднати й не розсіяти жителів міста, вони ніколи не забудуть ні колишньої волі, ні колишніх порядків і при першому зручному випадку спробують їх відродити".

Дмитро Заборін,

керівник прес-служби Союзу Лівих Сил, член Міжнародної федерації журналістів (IFI)

JeyNews

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: