Роман Рак: То чому ж зимно?

Новина, яка не може не тішити: «Львівтеплоенерго» розпочало підготовку до опалювального сезону 2007-2008. Ну, хлопці дають! От що роботяги, то роботяги. До зими ще щонайменше півроку, а вони вже готуються.

Як запевняє у ЗМІ директор цього підприємства Ігор Марчак, впродовж міжопалювального періоду буде замінено вісім кілометрів теплових мереж на нові, ізольовані поліуретаном для зменшення тепловтрат, встановлено 125 індивідуальних теплових пунктів, реконстрйовано 10 підвальних котелень, відремонтовано основне обладнання на ТЕЦ-1 і ТЕЦ-2 та проведено низку інших технічних операцій. А щодо попереднього опалювального сезону, то, за словами Ігоря Марчака, він пройшов без збоїв та аварійних ситуацій.

Не хотілося б, звісно, засмучувати пана Марчака, але то певно було не зовсім так. Незрозуміло щоправда, який зміст він вкладає у «збої та аварійні ситуації». От якщо опалювальний сезон для всіх вже як 4 тижні триває, а в мене на Привокзальній в хаті дубак. Це збій чи аварійна ситуація? Певно ні одне, ні друге. Це для наших комунальників, як завжди, холоди грянули несподівано. Комунальники, особливо з ЖЕКів і з «Теплоенерго», то особливий народ. У них реакція якась загальмовано захисна. Коли треба вмикати опалення, то загальмована, а коли відповідати за його відсутність, то захисна.

От наприклад ситуація минулої зими: майже місяць міська влада «розводиться» на тему тепла у львівських домівках, а я мерзну. В мене в квартирі було 17 градусів тепла, тому тоді я дуже полюбив чай. Байдуже який – чорний, зелений, з корицею чи бергамотом, - головне щоб гарячий. Кількість випитого чаю за той період обраховувалася напевне декалітрами. Тоді вирішив: здадуть нирки - подам до суду на Садового.

Згодом вирішив зберегти нирки: зателефонував у своє ЛКП і поспілкувався з його директором - приємною пані, із залізною логікою. Аргументи в стилі: «у вашому будинку багато боржників», «на вулиці тепло», «я теж зараз в куртці сиджу» мене не задовольнили. Коли почув фразу «поговоріть із своїми сусідами-боржниками», хотів нахамити, але стримався. Сказав, що це не моя робота, і що мені в принципі однаково, що інші не платять, бо в мене боргів за тепло немає.

«Ми вже подаємо на них до суду!», - заспокоїла мене тітонька. Тепліше від цього аргументу також не стало. Фраза «через два дні буде тепло, я обіцяю» дещо заспокоїла, але тепліше знову ж таки не стало, тому я нагадав тітонці про те, що теж вмію складати позовні заяви. Хоча насправді не вмію, але то таке…

З часу розмови минуло два дні і стало тепло... Надворі. Вдома як був туберкульозний клімат, так і залишився. Для того, щоб стало тепліше довелося відкривати вікна. Вдень помагало, а вночі вікна змушений був зачинити. Ситуація патова: щоб не робив – зимно.

Прокидаючись вночі від того, що тобою колотить мимоволі згадуєш кілька крилатих висловів «матірної мови», йдеш на кухню по гарячий чай і знову зариваєшся під улюблений ліжник.

Минуло ще два дні: опалення не включили, надворі похолодало, почалися морози. Знову задзвонив до пані-директора, яка розповіла, що тепер усе залежить не від неї. Мовляв, я хоч вже можу дати тепло, але районне «Теплоенерго» не дає. Відповідальний дядя у «Теплоенерго», як це завше буває, не брав слухавку.

Додзвонився до якогось там головного майстра. Діалог був доволі цікавий і закінчився тим, що майстер, знаючи, що я журналіст, відмовився точно назвати свою посаду і ім’я. На питання «чому»?, я отримав вельми оригінальну відповідь: «А я вас боюся…» Кілька секунд мовного паралічу з мого боку і я намагаюся пояснити дядькові, що боятися треба бандитів на вулицях, а не журналістів. Не допомогло. Згодом ще кілька десятків дзвінків до директора ЛКП і в «Теплоенерго», які по черзі спихали відповідальність за відсутність опалення один на одного і тепло до будинку таки подали. Якщо його так можна обізвати. Температура в хаті стала вищою за 17 градусів, але ТЕПЛО не стало. Клімат дозволяв не захворіти на туберкульоз, але не допомагав вилікуватися від хронічного бронхіту.

Тому нині, читаючи інформацію про те, як «Теплоенерго» з квітня готується до опалювального сезону, я сподіваюся на те, що їм вистачить часу, аби забезпечити мене теплом, сподіваюся, що мені вдасться заробити до зими стільки грошей, аби їх вистачило на встановлення індивідуального опалення. Сподіватися на щось від міських комунальників немає підстав.

Роман Рак, Львів

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: