Дмитро Софій: Танкіст по телевізору або прогрес цінностей видно на лице.

Дєнь Пабєди... Які дорогі  ці два слова для кожного з нас, який глибокий зміст криється в цій назві. Неважливо над ким, неважливо яка ця перемога, головне – це перемога „наших” над „їхніми”. Я про цінності... і трошки про їх трансформацію. Яке місце день Перемоги займає в сучасному українському суспільстві?

 Хорошим прикладом відмирання старих цінностей і створення нових послужила трансляція інтерв’ю Єгора Соболєва у 5-го каналу з героєм-танкістом, що брав участь у взятті Берліна в 45-му. На всі запитання з метою вивідати інформацію, іронічні прищурювання очей, ухмилки і провокації Соболєва, червоноармієць відповів олімпійським спокоєм і мовчанкою, лиш декілька раз, ухиляючись від прямої відповіді, сказав: „Тут у нас (ветеранів - авт.) єсть разниє мнєнія”.  10 років тому ніхто б навіть не наважився так відверто глумитись над ветераном. А тут натє! На всю країну якийсь інтелегентішка (без вищої освіти) дозволяє собі відкрито єхіднічати над чоловіком, що бачив смерть, воював з „Тиграми” і пів-Європи на танку проїхав! О це прогрес цінностей!

 З другого боку, як можна говорити про Велику Вітчизняну Війну в Україні, якщо вояки воювали за зовсім іншу державу? Це була світова війна і українці в ній брали участь з обох сторін барикад. Цей факт створює дисонанс в суспільстві, будить в людях інстинкт помсти. Неможливо мирно жити і  тиснути руку вбивцям своїх друзів, родичів або їх нащадкам.

 Всі ці питання на кшталт: „Хто правий?”, „Яку історію викладати дітям?”, „Як примирити воїнів Червоної Армії і вояків УПА?” виникли доволі недавно і є продуктом усесторонньої демократизації суспільства, підвищенням рівня його свідомості, поінформованості. Але насправді ці питання не є важливими, бо єдиним запитанням вартим відповіді є: „Чи потрібні нам ці проблеми?” , і  відповідь на це питання – „НЕ ПОТРІБНІ!”.

 Потрібно згадати хороші світлі радянські часи і політику того часу щодо історії. Свідомість радянської людини активно міфологізували, створюючи чіткі образи дуалістичного і антагоністичного світу „ворога” і „нашого”. І ні яких проблем... Отож в сучасній школі про війну взагалі не варто згадувати. Це сприятиме ефективному вирішенню проблем – ми про них просто забудемо. Забути власну історію хіба не цього ми прагнемо?

 Для повного забуття пропоную також:

1. наливати ветеранам в День Перемоги не по 100, а по 200 грам;
2. знести пам’ятники радянським генералам і змінити назви вулиць названих в честь персоналій другої світової війни;
3. про війну згадувати лиш побіжно і використовуючи терміни „Велика Війна”, „наші” і „їхні”;
4. святкувати не тільки 9 травня, а і 8. Щоб не здалось мало і щоб трішки наблизитись до європейських стандартів;
5. закрити тему.

Тоді не було б недолугих військових парадів, шовінізму і бійок між ветеранами. Тим більше не було б освистування виступу Президента, коли він згадує про Шухевича і Сабурова, бо люди б просто не знали про кого він говорить.

До речі, самі цікаві і веселі свята – безглузді. І такий беззмістовний день Перемоги я б щиро святкував! Це був би день Перемоги над людською тупістю і ворожнечею. Вітання з Празником!

Дмитро Софій

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: