Сепаратизм по-українськи

Ще з часів помаранчевої революції у повітрі витає смак раніше забороненої свободи думки, висловлювань тощо. Так само раніше ніхто не піднімав вголос питання розділення України на декілька автономних частин, зараз же ми завдячуємо цим Юлії Тимошенко, яка тоді заявляла про необхідність «обгородження територій Дніпропетровської, Запорізької, Донецької, Харківської областей колючим дротом».

Бельгію наповнюють революційні настрої розділення на дві автономії. Чи є гарантія, що те саме не станеться з Україною, але вже у контексті 2:4 – русинська республіка, Схід, Захід і Кримсько-татарський автономний округ? Розглянемо все детальніше : русини давно заявляють про те, що їх культура найдавніша і що вони взагалі прямі потомки мало не Адама та Єви. Зі Сходом – ясно: Янукович, Росія під боком, все давно зрозуміло. Кримчаки також періодично роблять заяви про те, що їх права притисняються і їм давно пора відділитись. Раніше нас було два «непримиренних» супротивника, а тут уже не по Дніпру навіть, як це було раніше, а у невідомому географічному ракурсі. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу»… давайте не втілювати ідеї нашого нещасного гімну в життя!

На рахунок русинів:

Слід зауважити, що нова про українська назва Карпатська Україна русинської суверенної республіки хоча і була прийнята під тиском українських націонал – фашистів. Але від зміни назви русинської національної держави русини і далі залишились русинами по національності.
Тому не варто русинам зациклюватись на назві Карпатська Україна, а українським націонал-радикалам не варто (подібно Сталіну) припускати, що зміна назви Підкарпатська Русь на назву Карпатська (чи Закарпатська) Україна привела до зміни її громадянами національності русин на національність українець.
Із вище наведеного бачимо незаперечний факт, що як русини Прешовського краю Словаччини, так русини сьогоднішнього Закарпаття, протягом тисячоліття формувались в окрему політичну націю, народ в складі Угорщини, Австро – Угорщини та Чехословаччини. Тобто, русини просто не могли формуватись як українці по національності, бо Закарпаття ніколи не входили до складу Київської Русі, від якої були відмежовані не тільки державними кордонами , але й Карпатами.

Петро Годьмаш, член ініціативної групи по створенню обласного Товариства русинів, правознавець за освітою. 05 грудня 2004 року

Губернатор Одеської області Сергій Гриневецький 

— Проблема сепаратизму тісно пов’язана з так званими регіональними міфами. Схід країни вважає себе єдиним годувальником, захід — охоронцем національних традицій. Розтиражовані ЗМІ міфи призводять уже не просто до розколу не лише регіонів, а й нації. Щороку при формуванні державного бюджету тривають суперечки: хто скільки заробляє та хто скільки витрачає на душу населення. У ці суперечки втягуються депутати та політики всіх рівнів, які виносять ці суперечки на мітинги, на суд людей, які лише нещодавно дізналися, що слово бюджет пишеться через «д». Ось і з’являються міфи та розмови — «ми вас годуємо». Це ще раз підтверджує мою давню тезу про те, що повинна бути сильна регіональна політика та чіткий розподіл повноважень поміж центральною й регіональною владою. Якщо говорити про правове поле, то сьогодні взагалі вже нічого легітимного в країні не відбувається. Навіть рішення Верховної Ради про визнання виборів недійсними. Це не їхні повноваження. Але сама Верховна Ради ухвалила такі закони, згідно з якими суд не має права вибори відмінити. Звичайно, з цього погляду в очах Заходу ми маємо не дуже гарний вигляд. Але зрештою, виникла ситуація примусила його побачити нарешті Україну не віртуальну, а реальну. Треба нагадати Заходу, що на нашій території сьогодні зберігається півтора мільйона умовних вагонів зброї, яку звезли з усієї європейської частини колишнього СРСР, і п’ятнадцять ядерних блоків, потужніших за Чорнобильські. Що за психологічної втоми оператора та сімейного скандалу він може прийти на зміну та натиснути не ту кнопку. Треба, щоб Європа це пам’ятала і лягала спати з цією думкою. Сьогодні ж Україна стала розмінною картою між США та Росією...

№222, субота, 4 грудня 2004 (газета «День»)

Що стосується кримських татар:

Крим сколихнули кілька нових конфліктів за участю кримських татар — протистояння в Партеніті, зіткнення в Феодосії, інформаційна війна в місцевій пресі... Все це викликає підозри та недовіру між великими групами кримського населення, які можуть вилитися у важкі конфлікти. За останні роки в Крим з депортації повернулись понад 270 тисяч кримських татар. І процес їхньої інтеграції відбувається значно складніше, ніж очікувалось, в першу чергу — через наявність великої кількості невирішених як політико-правових, так і соціально-економічних проблем.

Етап історії нашого народу веде відлік від цих двох дат — річниць депортації та повернення. Насильницьке виселення, а потім і десятиліття примусового утримання у місцях вигнання відбувалося за радянських часів. А повертаємося ми фактично в іншу державу і за інших умов, що, власне, й зробило можливим саме повернення і викликало наші надії на відновлення прав народу, його статусу та облаштування, гарантії завтрашнього дня. Все це пов’язується уже з українською державністю. Процес має свої позитиви, однак він включає і багато невирішених проблем, які пов'язані з нерозумінням історії та завдань, мети кримськотатарського народу. Тому часто можна спостерігати однобічний підхід: деякі люди говорять лише про негаразди зі становищем народу та звинувачують в цьому українську державу, інші — це переважно стосується чиновників та політиків - лише про те, що вже зроблено по поверненню та облаштуванню. Це неправильно. Якщо ми хочемо з'ясувати стан народу об'єктивно, то не можемо аналізувати проблему несистемно та відділяти здобутки від невирішених проблем. Це дві сторони однієї медалі...

Фактично справа виглядає так, що кримськотатарський народ є послідовним партнером української нації в розбудові України, причому в Криму це найбільш лояльна до України та найбільш проукраїнська частина соціуму. На жаль, досі цього не розуміють багато керівників України, в тому числі й чільних представників політикуму. Головною причиною того, що колишній президент України Леонід Кучма наклав вето на Закон "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" був той факт, що закон розглядав кримськотатарський народ як цілісну етнополітичну спільноту. Але інакше й бути не може. Те, що ми цілісний народ, який має свої певні права та проблеми, є доконаний факт.

(Центр інформації та документації кримських татар)

Якщо продовжувати у цьому дусі, то можна взагалі поділити Україну на величезну кількість різних автономних провінцій, кантонів тощо. Можна при наявності великого бажання ділити за абсолютно різними критеріями: уподобаннями музичними, політичними, кулінарними тощо. Тоді слова з пісні Тараса Петриненко «Україна»: «Вірне серце твого сина я кладу тобі до ніг» здаються просто збоченням патологоанатома –початківця.

Наша країна теж є двомовною, багато людей навіть ворожо настроєні на рахунок використання державної мови. Але часовизначення українців як нації повинно проходити не лише на громадському, але й на політичному рівні. Запевняю вас, люди на Сході і на Заході, на Півдні і на Півночі не бажають мати дві мови, дві окремі культури. «Ми говорили і будемо говорити російською, але державною нехай лишається одна – українська!» - запевняють вони. Нехай росіяни говорять, що їх нація була першою і найголовнішою серед словянських народів, але зараз це не так важливо. Всі знають, що це були ми.

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: