Мар’яна П’єцух: Страсний тиждень в персонажах

Те, що політика - брудна справа, як ніколи довів цей тиждень. Те, до яких гріхів вдавалися цього тижня через політичні події їхні учасники та небайдужі до них українці, мабуть і Люциферу не мріялось. Оце, мабуть, неадекватні бабці, які в 2004-му палко підтримували Януковича із транспарантами і вигуками «Ющенко – син сатани», нарешті  втішилися отриманню доказово бази для свої тверджень. Адже заміть того, аби в Cтрасний тиждень очищуватися від старих гріхів, політиків набиратися нових змусив Президент своїм «розпусним» указом.

Наприклад, Тарас Чорновіл в понеділок увечері ще перед оголошенням указу про розпук парламенту збирався когось вбити. «Я нічого не знаю! Подзвонили, зірвали з місця і сказали, що треба терміново бігти в Раду. Я не знаю що буде. І якщо нічого не буде, то я когось вб’ю!».

У той час соціаліста Волгу через розпуск поглибились параноїдальні думки, зокрема він переконував, що на Київ насувається дві тисячі бойовиків, підготовлених Луценком, які, можливо, штурмуватимуть бідний парламент. Через те Волга  був готовий в Страсний тиждень взяти на себе роль Спасителя і померти за демократію і Конституцію. «Які наші дії? Ми будемо боронити громадський порядок і Конституцію, якщо доведеться, то готові пожертвувати своїм життям!», - вигукував соціаліст.

Істерична Ганна Герман теж не змовчала і порушила заповідь: не суди, бо судимий будеш. На питання, чи відомо їй щось про бойовиків, вона сказала, що все може бути, бо «Луценко психічно неврівноважений». А регіонала Ярослава Сухого указ Ющенка змусив нагрішити наговорюванням на свого побратима по коаліції. На заяву  Волги він відреагував словами: «Та він напевно погано виспався та й нервує».

Загалом багато чого негарного було сказано в цей вечір і ніч в парламенті, особливо в бік президента і лідера БЮТ. А ще, крім лайки, було достатньо панічного сміху, теж не бажаного в цей тиждень. Небажано перед Великоднем також проводити масові гуляння. Але довелося через Ющенка коаліціянтам організувати на Майдані дискотеку, аби звезені ними із сходу  прихильники не знудьгувалися остаточно. Ді-джей головної сцени синьо-червоної «революції» підштовхував до наступних гріхів, розважаючи піснями «По сто грамм за адмірала, по сто грамм за генерала. За буфетчицу Марусю, за святую нашу службу».

Ні в чім не винні водії авто та громадського транспорту теж залучилися до загального політичного гріхопадіння, коли не стримували слів, стоячи у центрі міста в корках через синьо-червоні марші протесту.

Якщо згадати події із захопленням Печерського суду та інсинуацій довкола ЦВК, то взагалі можна апелювати до кожної другої церковної заповіді.

Але насправді політики, як з одного, так і іншого табору ризикували стати відповідальними за значно серйозніший гріх -  на їх совісті могла залишитися кров власного народу, яким вони звикли користатися як електоратом або як живим мечем або щитом.

...За дві години після оголошення Президентом «розпусного» рішення, в центрі Києва уже трапився перший прецедент для громадянського протистояння. Частина прихильників опозиції, які зібралося  у цей час на Майдані Незалежності, аби подивитися на прес-конференцію просто неба опозиційних лідерів,  несподівано агресивно відреагували на автомобілі з прапорами Партії регіонів. Хоча під час помаранчевої революції на своїх опонентів, учасники Майдану здебільшого реагували посмішкою, намагаючись позитивно налаштувати тих щодо себе і, крім того, не піддаватись на провокації.

Цього ж разу кілька десятків осіб, серед яких і тримачі прапорів БЮТ та Коаліції учасників помаранчевої революції, фактично накинулися на «регіональні» машини, водії яких свідомо дражнилися, проїжджаючи туди-сюди, не відриваючи рук від клаксонів. Ситуація ледь не закінчилась серйозними сутичками, оскільки окремі прихильник намагалися силоміць позабирати у регіоналів пропори, відкриваючи дверцята авто.

Деякі коаліціянти та експерти прогнозували, що основною небезпекою розпуску Ради може стати громадські заворушення. Адже настрої в людей, як з одного, так і з іншого боку, зараз дещо інші, ніж у 2004 році. Втома політики і розчарування від політиків породжують загрозу неконтрольованості дій вуличних активістів.

Не було певності, що не полізуть стінка на стінку прихильники різних таборів і з інших мотивів. Рішучість на радикальні кроки у частини учасників помаранчевої революції могла бути викликана усвідомленням, підкріпленим досвідом 2004 року, що лише мирним вуличним стоянням не вдасться змінити докорінно ситуацію в країні. Натомість «бойові» настрої соратників антикризовиків підсилювало величезне небажання вдруге після 2004-го випустити з рук перемогу.

І лишається лише дійсно дякувати Богу, що в опозиції вистачило розуму не виводити своїх прихильників на майдани. Адже ця політична криза показала, що серед учасників Майдану-2004, таки залишилися велика когорта тих, які, попри розчарування, готові знову сприймати політичні баталії ідеалістично. Таких ідейних романтиків знову тягнуло у бій. Тим паче, що вони знайшли нового месію Юру. Проте вони забувають, що доки залишатимуться романтиками, їх використовуватимуть їхні кумири, з якими насправді треба бути на рівних. Лише тоді політики рахуватимуться з ними. А так, лише вкотре підставлять, домовившись врешті решт між собою.

Мар’яна П’єцух, Київ

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: